logo
Філософія (книга)

Індивід – окремий представник людського роду

Особа – певна єдність соціальних якостей людини інтегрально виявляється через сукупність соціальних ролей.

Особистість – це цілісне поєднання індивідуально-неповторного і соціально-людського; зумовлює вкоріненість людини в бутті.

Індивідуальність, самобутність, неповторність людини, її ціннос-ті й ідеали.

Термін індивід вживається для позначення будь-якого окремого представника людського роду. В соціальній філософії цим терміном позначається також окремий, одиничний представник якогось соціального цілого – історичного певного суспільства та групи. Індивід завжди розуміється як «один із» певної групи або роду людського, тобто він «екземплярний» (від лат. еxemplaris – зразок).

Справді всі ми як індивіди, несхожі між собою. Несхожість – це наша спільна індивідна ознака. Із іншого боку, раз усі ми людські індивіди, то кожен з нас з необхідністю є носієм суто людських ознак – здатності до праці, до мислення, до спілкування, до мовлення тощо. І ці спільні людські здібності існують в індивіді без перетину з його природно-буттєвою неповторністю. Коли ж вони перетнуться й у своїй взаємодії утворять нову буттєву форму, тоді виникне індивідуальне людське буття. Тоді індивід стає на шлях перетворення на індивідуальність. Іншими словами, вирішальною умовою індивідуалізації людини є її соціалізація – прилучення людини до соціального шляхом прийняття в себе й перетворення на свій життєвий світ відповідно до можливостей і вимог своїх індивідуальних рис здобутків соціального досвіду в найширшому його розумінні.

Індивідуальність не дана людині від природи, а задана їй самим способом її буття як людини – соціальним.

Свого повного вияву індивідуальне набуває в індивідуальності. Цим поняттям позначають людину, як носія неповторних рис, які за своїм змістом переростають прості ознаки несхожості. Ці притаманні окремій людині звички, вміння, особливості поведінки, які визнаються іншими людьми як значуща відмінність. Індивідуальність – це не обов’язково вияв якихось виняткових здатностей і здібностей людини, хоча саме це й мислиться насамперед як її головна ознака. Індивідуальність – це не просто неповторність, а справжня своєрідність, тобто таке «своє», яке може правити за початок якогось нового «роду».

Індивідуальне становить загальний вимір людського буття, здійснюваного як співбуття. Це певний спосіб взаємодії природно-неповторного з соціальним за переважання першого. Людина включається в співбуття з іншими людьми як індивідуальне буття.

Поняття особа позначають людину як носія суто соціальних якостей, що виникають і реалізуються в ситуаціях між індивідуального спілкування й сукупної комунікативної дії. Суспільство можна уявити собі як систему соціальних ролей, а особу – як носія кількох соціальних ролей (син, брат, гарний фахівець). Саме як носія певних соціальних ролей кожен з нас є особою, а не особистістю. Особа пов’язана зі структурами соціального буття, з особистістю укорінення в бутті як такому.

Особа становить собою деякий соціальний «каркас» особистості. Бути особистістю означає приймати усталені уявлення й настанови про належну поведінку й спосіб життя загалом, притаманні різним групам і верствам суспільства, до яких одночасно входить людина.

Особистість і народ – це дві цілісності в людському бутті між якими є певна смислова відповідність. Народ – це не соціальна і не політична спільнота. Це певна смислова спільність людей, яка виникає на ґрунті споріднених для них життєвих смислів і стверджується як суб’єкт творення спільного для всіх і визнаного всіма за свій життєвого світу. Народ – це суто якісне соціальне утворення. Справжня прирученість особистості до життя народу й людства не означає байдужості її до інших виявів соціальності.

Ми розглянули поняття індивіду, індивідуальності, особи та особистості як особливі, незвідні одна до однієї характеристики. Але в реальному історичному процесі вони взаємопов’язані, внутрішньо єдині. Індивідуальність й особистість мають простір для самореалізації, оскільки в суспільстві вже існує достатня багатоманітність індивідів. До того ж формування індивідуальностей і особистостей взаємно зумовлені. Саме ж суспільство покликане постійно сприяти покращенню умов для реалізації задатків особи.