2. Структура свідомості. Свідомість самосвідомість. Душа і дух.

Свідомість – складне системне комплексне формування. Вона має компонентну структуру, рівневу, функціональну, структуру за типом суб’єкта та об’єкта.

Компонентами свідомості являються:

1. Тілесно-перцептивні здібності і отримувані на їх основі первинні знання про навколишній світ і про саму людину;

2. Логіко-понятійні здібності і знання, що отримуються на їх онові; вони дають можливість вийти за межі безпосередніх тілесних даних, досягти сутнісного розуміння об’єктів, закономірностей зв’язків між ними;

3. Емоційні складові свідомості, вони не зв’язані безпосереднім чином із зовнішнім світом; це сфера особових переживань, спогадів, передчуттів і т.п.;

4. Ціннісно-смислові складові містять в собі вищі мотиви діяльності , її духовні ідеали, здібності до їх формування і розуміння (уява, інтуїція).

Перші дві складові у складі свідомості забезпечують отримання і перетворення інформації, виробництву нових знань. Основні форми такого пізнання – чуттєве споглядання і розумові процеси – орієнтовані перш за все на предметний, процесуальний і явищний світ і головною метою ставлять його адекватне відображення.

Емоційна складова свідомості являється виразом стану внутрішнього духовного світу людини, її ставлення до об’єктів оточуючого світу, до інших людей та до самої себе.

Ціннісно-смислові складові пов’язані формуванням мотивів і цілей діяльності з волею, що сприяє забезпеченню здатності досягти ці цілі.

В рамках рівневої структури свідомості ми неминуче зіштовхуємось зі значимістю несвідомого, усвідомлюваного та надсвідомого.

Функціональна структура свідомості надає можливість більш детально виявити значимість таких її етичних компонентів як духовні ідеали і принципи, совість, переконання, віра, воля, нація.

Враховуючи специфіку суб’єкта усвідомлення в структурі свідомості ми можемо також виявити такі її специфічні форми, як: індивідуальна (особиста) свідомість, групові форми (сімейна, професійна, класова, національна), та суспільна свідомість (властива найширшому надособистнісному суб’єкту).

Оскільки об’єкти усвідомлення мають свою специфіку, певну співвідносність в структурі буття світу, суспільства та природи, то свідомість, як форма їх відображення також має свої особливості. Це дає можливість констатувати такі її різновиди, як: екологічна свідомість, політична, правова, релігійна, моральна, естетична та інші.

Особливе місце в структурі свідомості займає самосвідомість. Вона виступає як частина цілого і являє собою не що інше, як виділення людиною самої себе в ролі носія певної активної позиції у ставленні до світу, усвідомлення своїх дій, думок, відчуттів, переживань, інтересів, цілей та мотивів поведінки.

Самосвідомості, як частині цілого (свідомості) є характерними ознаками всього цілого, іншими словами вона умовно пронизує по вертикалі як компонентну, функціональну, рівневу структуру свідомості, так і структуру за типом суб’єкта, виконуючи переважно більшу частину функцій останньої, виходячи зі своєї специфіки. Самосвідомість набуває наступних форм свого виразу:

Самосвідомість – як виділення людиною себе в ролі носія активної позиції у ставленні до світу і самої себе.

Першою із форм, як бачимо, виступає самопочуття, тобто елементарне усвідомлення свого тіла і його «вписаності» у навколишній світ людей, предметів і речей. Наступна, вища форма самосвідомості пов’язана з усвідомленістю себе як такого, що належить до певного людського співтовариства, тієї чи іншої культури й соціальної групи. Найвищим рівнем самосвідомості є усвідомлення свого «Я» як цілком особливого утворення, схожого на «Я» інших людей й водночас чимось унікального і неповторимого, що може робити вільні вчинки й нести за них відповідальність. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом свого «Я», винесення собі певної самооцінки, й у зв’язку з цим – задоволення чи незадоволення собою.

Самосвідомість зароджується не в результаті внутрішніх потреб ізольованої свідомості, а в процесі практичної діяльності й міжлюдських взаємовідносин, потому вона включає в себесамовизначення, саморегулювання, самоконтроль, які необхідні як в предметній діяльності, так і в спілкуванні з іншими людьми, самооцінку, зокрема моральну, яка проявляється в суто людському феномені совісті. Як істота, що має свідомість і самосвідомість, людина не просто діє, а робить свідомий вибір. Вона здатна усвідомлювати мотиви й цілі своєї діяльності та своїх вчинків, визначати свої орієнтації, свою життєву позицію. Неодмінним компонентом людської свідомості є моральна свідомість, яка починається з уміння ототожнити себе з іншою людиною , поставити себе на її місце.

Важливо також пам’ятати, що самосвідомість не лише виникає в процесі спільної діяльності й спілкування, а й перевіряється, коригується, виправляється й розвивається в ході включення людини в систему міжлюдських відносин. Це стосується й таких феноменів свідомості, які не просто виражають суб’єктивні стани того чи іншого індивіда, а й претендують на загальнозначущість й існують в об’єктивній формі - в книгах, картинах, скульптурах, музиці, тощо.

Розглядаючи феномен свідомості та самосвідомості слід зважити на те, що лише на перший погляд він здається простим і очевидним, а насправді ж є складним, багатоманітним, таким, що перебуває в розвитку, в зміні, в непростих відносинах із своїм носієм – людиною, та її духовним світом. Потому осмислення проблеми свідомості традиційно здійснюється через осмислення таких понятть як «душа», «дух». «Душа» в найширшому розумінні мислиться як основа життєвості людини з властивими її суто якісними ознаками включаючи життєві прояви, такі як психіка, свідомість, сфера почуттів і розуму, переживань і думок. Цей суб’єктивний внутрішній світ індивіда має свою особливу, емоційно-моральну сферу, яка визначає його здатність до співчуття, співпереживання. Саме в цьому розумінні досить часто говорять про «душевність» людини, або ж про «бездушність» її, у випадку коли ці якості не є її притаманними.

Поняття «духу» в більшій мірі характеризує сторону зворотного впливу свідомості людини не об’єктивну реальність, через яких найбільша і найповніше проявляється відносна самостійність людини, її творча свобода, інтелект, прагнення до вищих абсолютних цінностей (істини, доба, краси, справедливості, віри).