33. Теорія пізнання Канта

Імануіла Канта прийнято називати "засновником класичної німецкої філософії". Дійсно, майже всі види класичного та сучасного філософствованія так або інакше восходять до його творчості.

Існує традиційне поділення творчого шляху І. Канта на два періоди. Перший з них - так званий "докритичний" або "догматичний". В цей період філософ займався головним чином загальнонауковими проблемами. Другий етап - так званий "критичний". В роботах цього періоду послідовно викладалися: "критична теорія пізнання",етика, естетика. Головна увага філософа зосередилась на критичному аналізі пізнавальних здібностей людини, на розробці відповідних теорій пізнання.

Теорії пізнання присвячена найбільш відома праця мислителя - "Критика чистого розуму". В теорії пізнання Кант здійснює так званий “Коперніканський переворот”. Раніше вважалося, що предмети конструюють наші знання. Кант перевернув це співвідношення – наполягав, що наші знання про предмети конструюють ці предмети. Тобто принципово змінив точку відрахунку у теорії пізнання. Раніше думка рухалася від об’єкта до суб’єкта у Канта вона рухається від суб’єкта до об’єкта. У своїй теорії пізнання Кант намагається розв‘язати два головних для філософії Нового часу питання – про джерела істинного, тобто всезагального, універсального знання і як виникає нове знання.

Намагаючись вирішити перше питання Кант досліджує дві пізнавальні здатності –чуттєвість і мислення. Вирішуючи питання про те, як виникає нове знання Кант розглядає елементарну форму знання – судження. Судження бувають аналітичні і синтетичні. аналітичні судження тільки щось пояснюють, а синтетичні – розширюють знання, додають до нього щось нове. В основі теорії пізнання Канта лежить Трансценденталізм – вчення про існування надчуттєвого, потойбічного світу речей, світу ноуменів. Сфера, яка є вищою за досвід - це сфера над досвідна, надчуттєва, потойбічна. Цю сферу Кант називає Трансцендентною. Апріорні форми свідомості і мислення Кант називає трансцендентальними, тобто до досвідними.

Звідси випливають і основні характеристики теорії пізнання – Агностіцизм- вчення про принципову непізнаваність речей самих по собі, тобто ноуменів, Апріорізм – вчення про до досвідні форми чуттєвості – простір, час, причинність, категорії розсудку; вчення про Антіномії – вчення про непіддатні розв’язанню суперечності з якими стикається розум у процесі пізнання світу. Таких антиномій, тобто положень, які розум може однаково довести у Канта чотири: 1.  світ скінчений у просторі і часі та світ нескінчений у просторі і часі;

2.  усе в світі просто і неподільно – усе в світі складно і подільно;

3.  у світі є свобода - у світі немає свободи і все відбувається по законам природи, тобто необхідно;

4.  існує Бог як першопричина світу – не існує ніякої першопричини світу, тобто Бога.

За допомогою останньої антиномії Кант показав неможливість раціонального доведення чи спростування існування Бога і тим самим обґрунтував, що питання існування Бога є предметом віри, а не науки.

У цілому Кант обмежив пізнавальні можливості людини, але його заслугою у теорії пізнання є те, що він вперше розкрив невідривний взаємозв’язок чуттєвого і раціонального у процесі пізнання і обґрунтував принципову неможливість усунуту суб’єктивний вимір із процесу пізнання.

Роблячи підсумок, можна виділи­ти такі філософські відкриття Канта у теорії пізнання.:

1.  Він вперше розглянув пізнання не як споглядання, а як діяльність, що проходить за власними законами.

2.  Розкрив взаємозв’язок чуттєвого та раціонального у пізнанні. Він писав з цього приводу: “Відчуття без понять - сліпі, а поняття без відчуттів - пусті”. Він також наполягав: "Усяке наше знання розпочинається з почуттів, переходить потім до розсудку і закінчується у розумі, вище якого немає в нас нічого для обробки матеріалу споглядання і для підведення його під вищу єдність мислення".

3.  Відкрив та описав шаблі мислення: розсудок та розум.

Розсудок як здатність мислення складається із категорій – форм мислення.

Коли розсудок виходить за межи досвіду і спрямовується на пізнання речей самих по собі він стає розумом. Чистий розум – це той, який прагне пізнати речі в собі без спирання на чуттєвість. Таке пізнання за Кантом є неможливим у принципі. Тому він критикує претензії чистого розуму. Розум як пізнавальна здатність виконує такі функції: дає принципи; створює відповідні поняття для абсолютного пізнання. Розсудкові поняття – це категорії. Поняття розуму –ідеї, тобто такі поняття для яких у почуттях не може бути даний ніякий адекватний предмет, це трансцендентальні ідеї.

Продуктом розсудку є природознавство. Продуктом розуму – метафізика.

Метафізика – це наука про ідеї. Головних ідей і їх об‘єктів три – душа людини, світ у цілому, Бог.