5. Матерія, як категорія філософії та науки. Простір, рух, час.

Матерія (з лат. – речовина, матеріальний – значить створений із речовини).

В матеріалістичній філософії під матерією розуміють субстанцію (те, що лежить в основі всіх речей, явищ і процесів).

Термін “матерія” був уведений Аристотелем.

Він проаналізував погляди своїх попередників - натурфілософів, які займалися пошуками першопочатку всього існуючого у світі. За його твердженням, досократики брали за першооснову світу саме матерію (вода у Фалеса, повітря у Анаксимена, вогонь у Геракліта, атоми у Демокріта тощо).

Він писав, що “більшість перших філософів вважали початком усього одні лише матеріальні початки, а саме те, з чого складаються всі речі, з чого як першого вони виникають і на що як останнє вони, гинучи, перетворюються” (Аристотель. Метафізика).

У власній філософії він використав термін “матерія” для позначення складової частини будь-якої речі як її можливість (або потенція). На його думку, дійсністю (або деякою річчю) матерія ставала лише завдяки активній формі.

Сучасна наука вивчає конкретні форми та рівні організації матерії, поглиблюючи наші знання про оточуючий світ. Вона виробила уявлення про матерію як складну самоорганізовану систему, яка перебуває у постійних змінах, елементи якої зв’язані між собою. Зокрема, природничі науки розглядають наступні рівні організації матерії:

- Нежива природа.

- Біологічний рівень організації матерії.

- Соціальний рівень організації матерії.

Названі рівні організації матерії взаємодіють між собою, складаючи у своїй єдності Метагалактику (Всесвіт).

Рух, простір і час – атрибутивні властивості матерії.

Всі речі, тіла, явища перебувають у постійних змінах, русі. Рух, його джерело та причини завжди були у полі зору філософів.

Так, уже Геракліт не лише визнавав усезагальний характер руху, але й виявив його суперечливість: все існує і в той же час не існує; все тече й постійно змінюється; все перебуває у постійному процесі виникнення та зникнення. Причиною змін він називав взаємодію речей.

Отже, рух матеріальних тіл викликають їх внутрішні і зовнішні взаємодії, поза якими існування цих тіл неможливе. Тобто рух є способом існування матерії.

Рухом називають будь-які зміни і переміщення тіл.

У повсякденному житті люди відмічають не лише зміни, переміщення предметів, але й стан спокою. Проте наука довела, що спокій є відносним. Тобто за деяким спокоєм криється стан відносної рівноваги, яка виступає лише моментом руху.

Наприклад, якщо тіло перебуває у спокої відносно Землі, то разом з нею воно обертається навколо Сонця і рухається відносно інших космічних тіл.

Розрізняють два типи руху:

1) прогресивний (рух від простого до складного, від нижчого до вищого – або процес розвитку)

2) регресивний (рух від складного до простого, яким є, наприклад, процес старіння організму).

Соціальний простір – це простір, освоєний людством у процесі його існування. Це є частина фізичного простору, яка складає спосіб життєдіяльності суспільства, тобто олюднений простір.

Соціальний простір є простором людського буття, який має перш за все соціально-культурний і духовно-практичний виміри.

На відміну від фізичного простору, соціальний простір твориться самими людьми. Освоюючи фізичний простір, вони перетворюють частину його відповідно до своїх потреб та інтересів: створюють штучні умови свого життя, будують населені пункти, обробляють землю тощо.

Соціальний час – це тривалість існування людства, його історія. Він указує на міру мінливості суспільного життя, матеріальних та духовних процесів, які відбуваються в соціумі. Його можна зобразити у вигляді променя, який має початок (перехід від тваринного до людського стану) і не має кінця.

На відміну від фізичного часу, який протікає рівномірно й вимірюється хвилинами, годинами, роками тощо, соціальний час протікає нерівномірно й вимірюється історичними епохами. Протягом деяких історичних періодів відбувається значна кількість суспільних змін, а в інші – незначна.

Отже, через категорії “соціальний простір” та “соціальний час” люди виражають своє чуттєво-емоційне ставлення до світу, уявлення про початок і кінець свого буття, про життя та смерть, про безконечність та конечність буття тощо. З розвитком людства змінюється й зміст цих категорій.