66. Релігійна ситуація в Україні.

За даними Української асоціації релігієзнавців, на 1 січня 2003 р. в Україні була зареєстрована 26 271 релігійна громада (1076 громад діяли без реєстрації). Це вдвічі більше, ніжу 1991 р.

Ппричинами, що сприяли підвищенню релігійності населення України, були:

• достатньо високий рівень демократичності духовного життя суспільства, що почав складатися із середини 80-х років XX ст.;

• вакуум у масовій свідомості, що виник після краху тоталітарного режиму;

• різкі зміни у соціальній структурі, поляризація суспільства, що спричинила потребу в милосерді і добродійності;

• релігійно-культурні традиції, особливо у західноукраїнських областях;

• активізація діяльності всіх релігійних організацій, їх підтримка з боку засобів масової інформації і т. ін.

Сучасна релігійна ситуація в Україні позначена цілою низкою особливостей:

• Значна кількість громадян вагаються між вірою і безвір'ям. Решта — невіруючі, переконані атеїсти, просто байдужі до релігії. Разом із тим, майже 85 % опитаних заявили, що вони пройшли обряд хрещення, тобто формально є християнами, а половина невіруючих і переконаних атеїстів відвідують богослужіння під час релігійних свят і матеріально підтримують церкву.

• Релігійність віруючих має помітно поверховий, а часто демонстративний характер і зводиться лише до виконання формальних християнських вимог, наприклад, носіння натільного хрестика. Лише 20 % віруючих відвідують службу Божу раз на тиждень, ще 20 % — раз на місяць, половина — тільки у дні релігійних свят. Трохи більше третини віруючих знають лише одну молитву, ще третина — по дві-три.

• Релігійна свідомість людей, як віруючих, так і невіруючих, характеризується помітною невизначеністю. Як правило, вони визнають існування Бога, однак не завжди вірять в існування душі, гріха, Раю і пекла. Отже, ці поняття набувають у них не стільки релігійного, скільки морального забарвлення.

• Релігійність населення Західноукраїнського регіону в цілому є вищою за релігійність жителів інших областей України.

• Центрами релігійної діяльності стали міста, тоді як у дореволюційні часи та у перші десятиліття радянської влади релігійним було передусім українське село. Ця особливість віддзеркалює загальну для всіх більш-менш розвинутих країн тенденцію до урбанізації.

• Центрами поширення нетрадиційних релігій є Донецька і Київська області, Автономна Республіка Крим (до половини всіх зареєстрованих організацій) — регіони без усталеної релігійної традиції або такі, де результати політики викорінення релігії виявилися найбільш успішними.

• Наявна проблема кадрів: якщо православні і католицькі релігійні об'єднання відчувають потребу у кваліфікованих кадрах священнослужителів, то у протестантських громадах завдяки створеній ними власній системі освіти їх у 2—3 рази більше, ніж самих громад.

• Спостерігається розкол в українському православ'ї. Нині в Україні діють:

1) Українська автокефальна православна церква (УАПЦ), що перебуває під духовною опікою глави українських церков в Америці і в діаспорі митрополита Костянтина (в миру Багана), пред-стоятель — митрополит Мефодій (у миру Кудряков);

2) Українська православна церква Київського Патріархату (УПЦ-КП), яку очолює патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет (у миру Денисенко);

3) Українська православна церква Московського Патріархату, очолювана митрополитом Київським і всієї України Володимиром (в миру Сабоданом).

Крім православних, в Україні діють ще греко-католицька і римсько-католицька церкви. Складна ситуація історично склалася і навколо цих церков.

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) утворена на західноукраїнських землях внаслідок укладення Берестейської унії 1596 р. І була нав'язана за допомогою примусу. Тому Берестейська церковна унія принесла українському народові багато горя. І. Франко писав, що вона страшенно ослабила українців та . .не помогла й полякам, бо переслідування православ'я викликало серед русинів невдоволення, котре 1648 року страшною пожежою вибухало у війнах Хмельницького і завдало перший смертельний удар польській державі"1.

Сьогодні розгортається процес відбудови УГКЦ. її мережа повністю відновлена на рівні ЗО—40-х років — періоду найвищого розвитку. Вона складається з більш як 3400 парафій, що обслуговуються 2075 священнослужителями, 90 монастирів (1096 ченців і черниць), 6 місій, 2654 культових споруд (349 — у процесі будівництва), 14 навчальних закладів, у тому числі Львівська богословська академія, 907 недільних шкіл, 26 періодичних видань. Єпархії УГКЦ існують у СІЛА, Канаді, Польщі та інших країнах. Є громади також у Росії, Казахстані, Білорусі, Литві. Переважна більшість парафій (97 % ) діють у західних областях України. Очолює церкву (крім Мукачівської єпархії, безпосередньо підпорядкованої Ватикану) верховний архієпископ. Сьогодні цю посаду обіймає кардинал Любомир Гузар.

Римсько-католицька церква (РКЦ) існує на території України з XIV ст. внаслідок утворення католицької митрополії та поширення католицизму в XVI ст. переселенцями з Польщі. Тому прихильниками цієї церкви є головним чином представники польської меншини.

Основні зусилля РКЦ на сучасному етапі спрямовані на відродження церковної мережі, що існувала у період найбільшого впливу католицизму в Україні — у ХУШ—XIX ст. Водночас католицькі громади беруть активну участь у розбудові національної державності і духовному відродженні народу, у подоланні міжконфесійної ворожнечі, що її постійно підтримували всі попередні режими. РКЦ стає, зрештою, повноправним членом нашого церковного життя. її ієрархи та інші духовні особи беруть участь у роботі Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, що є прообразом майбутнього єднання віруючих різних конфесій.

Серед релігійних об'єднань національних меншин в Україні працюють Закарпатська єпархія реформатської церкви (100 парафій), парафії Німецької євангелічно-лютеранської церкви, Українська єпархія Вірменської апостольської церкви та ін. Значне, як і раніше, поширення в Україні має іудаїзм. Після проголошення незалежності у державі створені сприятливі умови для відродження і розвитку культурного і релігійного життя євреїв. Наприкінці XX ст. в Україні діяло понад 120 єврейських культурологічних товариств, більш як 70 релігійних громад, що очолювалися двома керівними об'єднаннями: Релігійними громадами іудейського віросповідання України та Іудейськими релігійними організаціями України.

Серед протестантських церков найбільшою є Союз євангельських християн-баптистів України. Очолює баптистів у державі старший пресвітер України, їхніми обласними громадами керують старші пресвітери в областях.

В Україні також впливовими є протестантські церкви: п'ятидссятницькі — Союз християн віри євангельської, Союз вільних церков християн віри євангельської та громади п'ятидесятників поза союзами; Церква адвентистів сьомого дня; організації свідків Єгови, громади мормонів.

Останніми роками в Україні, переважно у містах, з'явилися окремі громади буддистів (у тому числі їхній монастир у Черкасах) і даосистів.

Важливою особливістю сучасної релігійної ситуації в Україні є поширення на її теренах одного з основних напрямів ісламу — сунізму. Його духовні лідери у своїй проповідницькій ДІЯЛЬНОСТІ намагаються привести принципи ісламу у відповідність до вимог сучасності, пропагувати загальнолюдські аспекти мусульманського мислення, спростувати поширені у буденній свідомості уявлення про іслам як войовничу релігію