40.Філософія життя та досвід переоцінки всіх цінностей раціоналістичної культури ф.Ніцше
Філософія життя — напрям у некласичній філософії кінця XIX — початку XX ст., представники якого проголосили життя (в біологічній, психологічній формах) основним предметом філософії.. Критиком традиційних цінностей і пророком нових виступив німецький мислитель Фрідріх Ніцше. Світогляд його формувався під впливом волюнтаризму Шопенгауера, дарвінізму, творчості Гете і музики Вагнера. В одній із перших праць, досліджуючи виникнення давньогрецької трагедії, Ніцше виділяє два первні (складники) культури — діонісівський (за йменням бога виноробства Діоніса), який уособлює буяння творчої енергії, оп'яніння життям, екстаз — все те, що можна тлумачити як прояв стихійних сил в людині і культурі і аполлонівський (за йменням Аполлона — бога музики, гармонії, світла), який є носієм міри, порядку, тобто розуму. Визнаючи єдність цих первнів у культурі, він віддає перевагу діонісівському, тобто ірраціональній стихії. Перемога аполлонівського (раціонального) первня у давньогрецькій філософії та культурі, яка настала з часів Сократа, означала, на думку Ніцше, початок декадансу (занепаду) цієї культури. Сократ, який прагнув підкорити життя розуму, звести все його розмаїття до правил розуму, є символом декадансу.
Посилення раціональних елементів у культурі Ніцше трактує як занепад життя. Вслід за Шопенгауером він вище оцінює волю, ніж розум. Але, на відміну від песимізму свого попередника, який вбачав у волі джерело страждань, світогляд Ніцше пройнятий оптимізмом. Для нього життя є єдністю радості й болю, чимось на зразок «оптимістичної трагедії», він проголошує «так!» життю у всіх його виявах.
Центральним поняттям його філософії є «життя», виявами якого є «становлення» і «воля». Вслід за Гераклітом і буддистами він змальовує динамічну, процесуальну картину світу. Життя — постійне становлення, боріння, процес, а не предмет і субстанція. Поняття «воля» у Ніцше багатозначне і метафоричне. Це — рушійна сила будь-яких процесів у неорганічному світі, боротьба за виживання, за розширення власного Я, самоствердження. Це — воля до влади. Перехід від неорганічного до органічного світу і до людини є, на його думку, шляхом занепаду, а не прогресу. В борінні сліпих неорганічних сил більше істини і краси, ніж у тому, що виникає на їх основі.
Людину Ніцше розглядає як біологічну, недовершену, хвору істоту, оскільки в ній тваринні інстинкти значною мірою підмінені розумом. Тіло людини, на його думку, є значно більшим розумом, ніж сам розум. Взагалі розум він розглядає лише як засіб, інструмент життя, позбавляє його самоцінності, статусу абсолютної цінності. Життя і воля, яка складає його основу, є вищими цінностями, а все інше — лише засоби, підпорядковані цінності.
Абсолютизуючи волю як основну цінність, Ніцше піддав різкій критиці всю попередню філософію. Він вважав своєю заслугою те, що першим порушив питання про цінність істини — центрального поняття («ідола») філософії. Справді, оскільки основними цінностями є життя і воля, то істина стає підпорядкованою цінністю. Процес пізнання для Ніцше — не пошук істини, а «схематизація», спрощення світу, що забезпечує практичні дії. Відповідно істині відводиться інструментальна роль. Оскільки успішним може бути і хибне знання, то істина в такому разі урівнюється з хибним. З неї спадає ореол святості, вона втрачає цінність, заради якої варто жертвувати життям.
У такий самий спосіб Ніцше здійснив переоцінку основних християнських цінностей — любові до ближнього і співчуття. Його непокоїло біологічне виродження за панування в Європі християнських цінностей, зокрема співчуття до страждань іншого. У зв'язку із цим він протиставив античний світ з його культом хоробрих і мужніх воїнів християнському світу, який культивує страждущу людину. Благодіяння церкви на підтримку слабких і страждущих призвели, на його думку, до погіршення європейської раси. Все благородне, мужнє, войовниче, владолюбне, всі інстинкти, властиві вищому і найбільш вдалому типові «людина», за його словами, церква знищила. Тому він так пристрасно виступив проти християнства. Його мало турбувало те, істинна чи не істинна християнська релігія, для нього головним було суто практичне (прагматичне) питання: як християнство впливає на біологію людини — погіршує чи поліпшує її. Згідно з Ніцше, християнство — це релігія рабів, воно лише для них є благом і необхідністю, а для людей вищого типу воно є кайданами. Тому релігія є проявом волі до влади нижчих, щоб у такий хитрий спосіб підкорити вищих, мужніх людей (марксизм, до речі, розглядає релігію як знаряддя панування вищих класів).
З таких позицій розглядав Ніцше і мораль. Він заперечував абсолютність моральних цінностей, зокрема добра. Цінність його, як й істини, виявляється лише в тому, розкріпачує чи сковує воно потяг до влади. Отже, мораль повинна бути спрямована на культивування сильної людини. «Слабкі і невдахи повинні загинути — перша заповідь нашого людинолюбства. І потрібно ще допомагати їм в цьому», — проголошував він. На його думку, сильна людина сама вирішує, що таке добро, а що зло, не перекладаючи це на Бога.
Ніцше, будучи прихильником індивідуалізму та соціальної ієрархічності, осуджував колективізм як стадність, різко виступав проти ідеї рівності, проповідуваної прихильниками демократії та соціалізму. Вони, на думку Ніцше, культивують дрібну усереднену людину. Демократія та соціалізм — прояв волі до влади посередності.
Переоцінюючи традиційні цінності, намагаючись вибудувати свою систему цінностей, Ніцше заявив: «Бог — помер», тобто цінності, які сповідувала християнська Європа (цінності істини, добра, упорядкованого розумного світу) втратили силу. Існуючу європейську культуру він діагнозує як культуру занепаду, декадансу, оскільки вона спрямована проти цінностей життя. Відродження Європи пов'язує з формуванням надлюдини, прообразом якого є іранський релігійний реформатор VII—VI ст. до н. е., засновник зороастризму Заратустра. Коли Бог помер, то людині нічого не залишилося, як звалити на себе тягар, який вона раніше перекладала на нього, тобто взяти на себе відповідальність за власне життя. Але такою, на думку Ніцше, є не сучасна людина, а надлюдина майбутнього. Вона повинна утвердити нові цінності — земні, здорові, мужні.
- 1. Предмет філософії
- 2. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду
- 3. Проблема буття в історії філософії.
- 4. Проблема свідомості в історії філософії. Самосвідомість, без свідоме.
- 5. Матерія, як категорія філософії та науки. Простір, рух, час.
- 6. Гносеологія – теорія пізнання. Основні проблеми гносеології.
- 7. Форми та методи пізнання.
- 8. Антропологічна проблематика в історико-філософському контексті.
- 17. Основні характеристики античної філософії. Натурфілософська проблематика Мілетської школи.
- 18. Піфагор та піфагорський союз. Модифікації вчення.
- 19. Сократ та сократичні школи.
- 22. Поняття Доа в китайський філософській традиції.
- 23. Основні філософські школи Китаю.
- 24. Вчення Платона про ейдос
- 25. Філософія Аристотеля
- 26. Еліно – римська філософія (скептицизм, стоїцизм, епікуризм): Скептицизм
- Стоїцизм
- Епікуреїзм
- 27. Загальна характеристика філософії середньовіччя, основні етапи її розвитку
- Августин Аврелій
- 28. Тома Аквінський
- 29. Філософія епохи Відродження
- Микола Кузанський
- Джордано Бруно
- Основні ідеї
- 30. Проблема методу філософії нового часу
- 2.1. Методологія Френсіса Бекона
- 2.2. Методологія Рене Декарта
- 31. Проблема субстанції в філософії Нового часу
- 33. Теорія пізнання Канта
- 34. Філософія античного атомізму
- 35. Апологетика, Патристика, схоластика, реалізм, номіналізм.
- 36. Англійський емпіризм (Бекон, Локк, Берклі)
- 37. Золоте правило моралі:
- 38. Метод і система філософії Гегеля.
- 39. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- 40.Філософія життя та досвід переоцінки всіх цінностей раціоналістичної культури ф.Ніцше
- 41.Теорія відчуження та соціальна філософія марксизму.
- 42.Проблема людської екзистенції та свободи в філософії екзистенціалізму.
- 43. Проблема людської екзистенції та свободи в філософії екзистенціалізму.
- 44.Позитивізм:етапи еволюції.
- 45) Філософія руського космізму
- 46) Філософія свободи та творчості м. Бєрдяева та Філософія всеєдності в. Соловйова.
- 47) Філософія серця г. С. Сковороди.
- 48) Основні етапи розвитку української філософії.
- 49) Філософія прагматизму
- 50) Філософія Просвітництва
- 51) Сучасні релігійно-філософські вчення
- 52. Конфуцій «Лунь Юй»
- 53. Платон «Бенкет»
- 54. Гегель «Хто мислить абстрактно»
- 55. Декарт «Роздуми про метод»
- 56. Причини та джерела винекнення християнства
- 57. Християнство як світова релігія. Католицизм.
- 58. Християнство як світова релігія.Православ’я.
- 59. Християнство як світова релігія. Протестантизм.
- 60. Іслам як світова релігія
- 61.Буддизм як світова релігія
- 62. Релігія як тип світогляду. Структура релігії.
- 63. Родо-племенні культи. Національні релігії Індії та Китаю.
- 64. Національні релігії: зороастризм, синтоїзм, іудаїзм.
- 65. Вільнодумство: його основні форми.
- 66. Релігійна ситуація в Україні.
- 67. Біблія як священне писання.
- 68. Нетрадиційні релігії та культи.
- 69.Моральні настанови іудаїзму і християнства
- 70. Релігієзнавство. Структура та розвиток.
- 71. Правове вирішення проблеми свободи совісті.
- 72.Регіональні форми буддизму.