55. Декарт «Роздуми про метод»
"Міркування про метод" (1637) – один із найважливіших творів Р. Декарта, у якому стисло викладено принципи його філософії. Складається з 6 частин: про науки (частина 1); про науковий метод (частина 2); про мораль (частина 3); про існування Бога та безсмертя душі (частина 4); про проблеми фізики (частина 5); про засоби розвитку наук (частина 6).
У першій частині Р. Декарт, визначивши розум як "...здатність правильно судити і розрізняти істинне від хибного", стверджує, що ця здатність однаковою мірою властива всім людям на відміну від тварин, які її позбавлені. Той факт, що деякі люди досягають великих успіхів у пізнанні, пояснюється їх вмінням керувати власним розумом. "Здоровий глузд є річ... найбільш поширена у світі".
Тому центральною проблемою науки і філософії, вважав Р. Декарт, є проблема методу, який потрібен для керування розумом та успішного просування у пізнанні природних закономірностей. При цьому формальну логіку Р. Декарт оцінював невисоко. Вона придатна, на його думку, лише для пояснення відомих істин, а не для відкриття нових. З усіх наук, які "є сукупністю заплутаних суперечливих відомостей", Р. Декарт надає перевагу математиці "за достовірність і очевидність її доказів". Математичні прийоми дослідження Р. Декарт спробував поширити на все достовірне знання:
Р. Декарт формулює "головні правила методу".
В основі першого правила лежать принципи очевидності, "ясності й виразності" в судженнях і уявленнях про предмети. Не слід приймати за істинне нічого такого, яке б не було попередньо визнаним безумовно істинним. Треба старанно уникати поспішності та упередженості у своїх судженнях.
Друге правило передбачає розчленування на частини труднощів, що зустрічаються, щоб легше було їх подолати.
Трете правило наукового методу полягає в керуванні ходом своїх думок, починаючи з предметів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і підніматися поволі, як по східцях, до пізнання найбільш складних, від доведеного до недоведеного (рух від простого до складного).
Четверте правило вимагає ретельного огляду поля дослідження і порядку його (дослідження) проведення, щоб не допустити ніяких втрат і випадіння логічних ланок.
По суті, основні правила наукового методу зводяться до наступного: починати з простого й очевидного; шляхом дедукції отримувати більш складні висловлювання; діяти при цьому так, щоб не пропустити жодної ланки, тобто зберігати безперервність ланцюга умовиводів. Для забезпечення виконання цих правил необхідна інтуїція, за допомогою якої схоплюються початкові факти дослідження, і дедукція, яка дає змогу отримувати наслідки з них.
Зі свого наукового методу Р. Декарт виводить правила моралі:
1) підкорятися законам і звичаям своєї країни, притримуючись невідступно релігії, тобто бути законослухняним;
2) залишатися найбільш твердим і рішучим в реалізації прийнятих рішень. Один раз прийнявши якусь думку, хоча б і сумнівну, слід дотримуватися її, немовби вона цілком правильна;
3) завжди прагнути перемагати скоріше себе, змінювати свої бажання, а не порядок світу. Слід змиритися з думкою, що в повній нашій владі перебувають тільки наші думки, і що після того), як ми зробили все можливе, те, що нам не вдалося, треба розглядати як щось абсолютно неможливе.
"Нарешті, на завершення цієї моралі, – говорить Р. Декарт, – я зробив огляд різних занять людей в цьому житті, щоб постаратися вибрати краще з них".
Р. Декарт визначає основи метафізики, формулює відомий вислів: "Я мислю, отже я існую". З цього приводу говорить: "Я звернув увагу на те, що в той час, коли я схилявся до думки про ілюзорність всього на світі, було необхідно, щоб я сам, таким чином міркуючий, дійсно існував".
Говорячи про сутність людини, Р. Декарт стверджує, що нею є душа, що мислить. "Я – субстанція, вся сутність або природа якої полягає в мисленні..." І далі: "Моє Я, або душа... абсолютно відмінна від тіла... і якщо б його зовсім не було, вона не перестала 6 бути тим, чим вона є". Наша душа безсмертна.
Чітко проявляється раціоналізм Декарта: "...спимо ми чи бадьоримося, ми повинні довірятися в судженнях наших тільки очевидності нашого розуму". Р. Декарт наводить приклади. Сонце бачимо дуже чітко, але воно не такої величини, як бачимо. Можна уявити левову голову на тілі кози, але це не означає, що існують на світі химери.
У п'ятій частині свого твору Р. Декарт накреслив схему послідовного осягнення природних явищ – "великої книги світу". При цьому вважав, що правила механіки є універсальними "правилами природи".
Підкреслює також характерні риси людського інтелекту: користування словами, знаками й універсальність людського розуму.
На завершення Р. Декарт підкреслює практичну спрямованість нової наукової методології, вищою користю якої є сприяння тому, щоб "...зробитися господарями і володарями природи".Для цього потрібно також здоров'я, турбота про благо інших, найважливішими мають бути турботи не про сучасне, а про майбутнє, потрібна також свобода діяльності.
- 1. Предмет філософії
- 2. Поняття світогляду. Історичні типи світогляду
- 3. Проблема буття в історії філософії.
- 4. Проблема свідомості в історії філософії. Самосвідомість, без свідоме.
- 5. Матерія, як категорія філософії та науки. Простір, рух, час.
- 6. Гносеологія – теорія пізнання. Основні проблеми гносеології.
- 7. Форми та методи пізнання.
- 8. Антропологічна проблематика в історико-філософському контексті.
- 17. Основні характеристики античної філософії. Натурфілософська проблематика Мілетської школи.
- 18. Піфагор та піфагорський союз. Модифікації вчення.
- 19. Сократ та сократичні школи.
- 22. Поняття Доа в китайський філософській традиції.
- 23. Основні філософські школи Китаю.
- 24. Вчення Платона про ейдос
- 25. Філософія Аристотеля
- 26. Еліно – римська філософія (скептицизм, стоїцизм, епікуризм): Скептицизм
- Стоїцизм
- Епікуреїзм
- 27. Загальна характеристика філософії середньовіччя, основні етапи її розвитку
- Августин Аврелій
- 28. Тома Аквінський
- 29. Філософія епохи Відродження
- Микола Кузанський
- Джордано Бруно
- Основні ідеї
- 30. Проблема методу філософії нового часу
- 2.1. Методологія Френсіса Бекона
- 2.2. Методологія Рене Декарта
- 31. Проблема субстанції в філософії Нового часу
- 33. Теорія пізнання Канта
- 34. Філософія античного атомізму
- 35. Апологетика, Патристика, схоластика, реалізм, номіналізм.
- 36. Англійський емпіризм (Бекон, Локк, Берклі)
- 37. Золоте правило моралі:
- 38. Метод і система філософії Гегеля.
- 39. Антропологічна філософія л.Фейєрбаха
- 40.Філософія життя та досвід переоцінки всіх цінностей раціоналістичної культури ф.Ніцше
- 41.Теорія відчуження та соціальна філософія марксизму.
- 42.Проблема людської екзистенції та свободи в філософії екзистенціалізму.
- 43. Проблема людської екзистенції та свободи в філософії екзистенціалізму.
- 44.Позитивізм:етапи еволюції.
- 45) Філософія руського космізму
- 46) Філософія свободи та творчості м. Бєрдяева та Філософія всеєдності в. Соловйова.
- 47) Філософія серця г. С. Сковороди.
- 48) Основні етапи розвитку української філософії.
- 49) Філософія прагматизму
- 50) Філософія Просвітництва
- 51) Сучасні релігійно-філософські вчення
- 52. Конфуцій «Лунь Юй»
- 53. Платон «Бенкет»
- 54. Гегель «Хто мислить абстрактно»
- 55. Декарт «Роздуми про метод»
- 56. Причини та джерела винекнення християнства
- 57. Християнство як світова релігія. Католицизм.
- 58. Християнство як світова релігія.Православ’я.
- 59. Християнство як світова релігія. Протестантизм.
- 60. Іслам як світова релігія
- 61.Буддизм як світова релігія
- 62. Релігія як тип світогляду. Структура релігії.
- 63. Родо-племенні культи. Національні релігії Індії та Китаю.
- 64. Національні релігії: зороастризм, синтоїзм, іудаїзм.
- 65. Вільнодумство: його основні форми.
- 66. Релігійна ситуація в Україні.
- 67. Біблія як священне писання.
- 68. Нетрадиційні релігії та культи.
- 69.Моральні настанови іудаїзму і християнства
- 70. Релігієзнавство. Структура та розвиток.
- 71. Правове вирішення проблеми свободи совісті.
- 72.Регіональні форми буддизму.