35. Апологетика, Патристика, схоластика, реалізм, номіналізм.

Апологетика ("апологія" в перекладі означає "захист") - це філософський напрямок, який ставив своїм завданням обгрунтування істинності та захист християнства від критики античних філософів. Апологетика ділиться на західну, яка закладає основи католицької церковної традиції, і східну, що лежить в основі православної церковної традиції. Найбільшим представником західної апологетики був Квінт Тертулліан, який сформулював зміст цього філософського напряму в формулі: "Вірую, бо абсурдно". Тертуліан мав на увазі, що видима абсурдність і протиріччя, які присутні в християнському віровченні, є не недоліками, а, навпаки, достоїнствами християнства, бо в цих парадоксальних положеннях зосереджено вище знання, яке багато разів перевершує можливості людського розуму. Лише в акті віри людина може долучитися до цього знання, і, тим самим, врятуватися.

Східна апологетика, на відміну від західної, орієнтується на споглядання внутрішньої людини, несповідимі глибин людського духу. Особливу увагу східні апологети приділяють екзегезі - алегоричному прочитання і тлумачення священних текстів. У рамках цієї гілки апологетики закладаються основи апофатичній теології, головний принцип якої полягає в тому, що, визначаючи Бога, ми можемо сказати тільки те, чим він не є. Найбільшими представниками східної апологетики були Оріген і Юстин

Формулювання основ християнського віровчення - догматики - яке відбувається на Вселенських церковних соборах, першим з яких відбувся в 325 році (Нікейський собор), призводить до виникнення другого напрямку середньовічної філософії - патристики. Назва цього напряму походить від імені Отців церкви (з латині "патер") - найбільш авторитетних християнських мислителів, яким церква довіряла пояснення фундаментальних догматичних положень. У рамках патристики закладаються основні принципи середньовічної християнської думки. Патристика також підрозділяється на західну і східну.

Найбільшим представником західної патристики був Аврелій Августин. Августин є одним з найбільших європейських мислителів, який першим сформулював християнське розуміння історії. Відповідно до нього, історія має свій початок (момент створення), кульмінацію (життя, смерть і воскресіння Христа) і завершення (друге пришестя і Страшний суд). Кожне історична подія, згідно з Августином, є неповторним, значимим і унікальним у контексті майбутнього порятунку чи прокляття. Але Августин осмислив не лише історію людства, у своїй знаменитій "Сповіді" він дав опис духовних шукань людини і довів важливість звернення душі до Бога. Августин є основоположником жанру сповіді у світовій літературі.

Представниками східної патристики були Василь Великий та Григорій Нісський. Для стилю мислення цих філософів характерна медитативна споглядальність і пошук божественної мудрості, яка не зводиться до розумного початку. Сильний вплив на східну патристику зробило вчення неоплатонізму.

Третім, останнім напрямом середньовічної філософії була схоластика. Її виникнення пов'язане з появою в 9 столітті монастирських шкіл і початком викладання філософії як самостійної навчальної дисципліни. Термін "схоластика", таким чином, означає "шкільна філософія".

Схоластика була спрямована на раціональне обгрунтування основ християнського віровчення, насамперед для осмислення і доведення буття Бога. Вважалося, що істина вже дана в Біблії, необхідно її лише логічно вивести звідти. Природа перестає бути найважливішим об'єктом людського пізнання. Основна увага зосереджується на пізнанні Бога і людської душі.

У рамках схоластики розробляється складна і логічно чітка система пояснення християнського віровчення і відповідного йому світогляду. Остільки оскільки схоластика оперувала абстрактними поняттями, в ній часто спалахували дискусії. Однією з таких полемічних сутичок була суперечка про природу загальних понять або універсалій, які грають ключову роль в розумовій діяльності людини. У результаті цієї суперечки філософи-схоласти розділилися на два табори. Прихильники першого доводили, що універсалії реально існують, створюючи самостійний світ сутностей, первинний по відношенню до людського мислення і одиничним речам. Тому вони отримали назву реалістів. Найбільшим представником реалізму в схоластиці був Ансельм Кентерберійський. Ідейні опоненти реалістів ж наполягали на тому, що реально існують лише речі, які сприймаються чуттєво, а універсалії є іменами цих речей. Прихильники цього напряму схоластики отримали назву номіналістів. Найбільшим представником номіналізму був Росцеллін і Петро Абеляр.

Золотим століттям схоластики вважається тринадцяте сторіччя, а її найбільшим представником Фома Аквінський. Фому Аквінського часто називають "середньовічним Аристотелем", так як він упорядкував існувало в той час знання і привів його в стан логічно бездоганною, строгої системи, в основі якої лежить християнське віровчення. Головною працею філософа стала книга "Сума теології". Фома Аквінський також формулює п'ять доказів буття Бога -

Бог як джерело руху;

Бог як породження причини;

Бог як необхідність, що панує над світом випадковостей;

Бог як носій найвищого ступеня досконалості;

Бог як кінцева мета розвитку світу.

Крім того, Фома Аквінський розробляє вчення про "подвійну істину", відповідно до якого протиріччя між істиною теології (релігійні догмати) та істиною філософії (раціональне пізнання) є допустимим, оскільки обидва ці напрями пізнання ведуть до Бога, але різними шляхами. Філософське вчення Фоми Аквінського або томізм в даний час є офіційною філософською доктриною католицької церкви.