2.1. Методологія Френсіса Бекона

Френсіс Бекон (1561-1626) жив і творив в епоху яка являється періодом не лише потужного економічного, але й виключно культурного підйому і розвитку Англії.

Філософія Бекона виходить із об’єктивної потреби суспільства і виражає інтереси прогресивних сил того часу. Бекон відкидає філософію як споглядання і представляє її як науку про реальний світ, що застосовується на дослідному пізнанні . Своєю позицією він виражає нову вихідну точку і нову основу для всякого пізнання.

Творчість Бекона характеризується певним підходом до методу людського пізнання і мислення. Вихідним моментом любої пізнаючої діяльності являється для нього почуття. Тому його часто називають засновником емпіризма – напрямок, який будує свої гносеологічні позиції переважно на чуттєвому пізнанні і досвіді.

Основним робочим методом своєї логіки Бекон рахує індукцію. Характеризує він її так: “Під індукцією я розумію форму доведення, яка придивляється до почуттів, хотіла б пізнати істинний характер речей, прямує до дій і майже з ними зливається”. Він відкидає ту індукцію, яка здійснюється простим переліченням. Бекон підкреслює про необхідність переробити, а точніше розробити індуктивний метод. Бекон зрозумів, що не дивлячись на швидкий розвиток природничого знання, науковий прогрес незадовільняє потреби практики.

Попри досить помітну у філософії Бекона гуманістичного-ренесансну лінію, саме тут починається панівне для філософії Нового часу тлумачення людини як частини природи, а її духу як своєрідного механізму споглядання реальності (образом якої виступає природа), призначеного відтворити природу, якою вона є, дзеркально і тому зрештою нетворчо.

Згідно з Беконом, “бог створив розум подібним до дзеркала, здатного відобразити увесь світ”. Звідси – механічне по суті уявлення про істину , як “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи. Бекон називає їх ідолами або “привидами”.

Після розгляду ідолів як основних перепон досягнення дійсного знання Бекон приступає до позитивного викладу свого методу. Цьому присвячена друга книга афоризмів “Нового органона”.

Вихідним пунктом дослідження для Бекона являється в “достатньому і правильному описі природи і експериментів”. Однак це описання являється на його погляд таким різнобарвним, що розум не може сконденсуватись.

Бекон свій метод ілюстрував на вивченні властивості тепла. Ця ілюстрація показала і недоліки цього метода. Не дивлячись на це, заслуга Бекона в тому, що його “Новий органон” представляє першу спробу в філософії Нового часу реалізувати загальний методологічний підхід до отримання наукового знання, який мав практичне застосування. Його заслуга в підкресленні значення емпірії, чуттєвого пізнання і експерименту, що повністю відкидався в більшості випадках схоластичною філософією.