6. Гносеологія – теорія пізнання. Основні проблеми гносеології.

Гносеологія (з грецьк. гносео – «знання» і логос – «вчення») – вивчає питання про природу, чинники та результати людської пізнавальної діяльності, умови продукування та ознаки достовірних знань, про умови та можливості їх практичного використання.

Термін «гносеологія» був уведений і активно застосовувався у німецькій філософії XVIII ст.

Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до власне світу, чи спроможна наша свідомість (мислення, відчуття, уявлення) давати адекватне відображення дійсності.

Згідно з матеріалістичною гносеологією джерелом пізнання, сферою, звідки воно отримує свій зміст, є існуюча незалежно від свідомості (як індивідуальної, так і суспільної) об'єктивна реальність.

Пізнання цієї реальності – це процес творчого відображення її в свідомості людини.

Принцип відображення виражає сутність матеріалістичного розуміння процесу пізнання. Знання за своєю природою – це результат відображення, суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Сьогодні ширше використовується термін «епістемологія» (теорія знання); у більшості країн так називають вчення про наукове пізнання, проте цей термін може позначати і певний історичний рівень усвідомлення природи пізнання.

Два основні напрями в теорії пізнання – матеріалізм та ідеалізм.