logo search
Учебник ФИЛОСОФИЯ ЛОГИКА ИСПР_

Політика та політична система суспільства. Структура політики

Як складна, саморегульована система, суспільство має кілька підсистем: економічну, політичну, соціальну, духовну, культурно-побутову. Кожна з них може виступати окремою системою і має, відповідно, свої підсистеми. З появою економічної та соціальної нерівності, що формується у рабовласницькому суспільстві, у структурі суспільного життя виникають нові форми суспільних відносин – політичні і правові.

Термін «політика» походить від грецького «поліс» – місто-держава. Цей термін набув поширення під впливом трактату Арістотеля «Політика», у якому викладено його вчення про державу, правління та уряд на основі характеристики 159 варварських та грецьких держав. Арістотель дає таке визначення цьому терміну: «Політика – мистецтво управління державою».

Сучасні вчення розглядають політику як:

1) відносини між соціальними групами (включаючи класи), окремими людьми, державами, а також особистістю і державою, соціальною групою і державою стосовно злагоди, панування, підпорядкування, конфліктів тощо;

2) як курс, напрям, на основі якого приймаються рішення, намічаються заходи щодо формування і виконання різних владних завдань (міжнародна політика уряду, торговельна політика фірми тощо);

3) у практичному вимірі найчастіше політику розглядають як конкретну сферу, в якій окремі люди та соціальні групи ведуть боротьбу за завоювання державної влади;

4) як мистецтво управляти людьми в суспільстві.

Суспільні відносини між різними соціальними групами і, відповідно, політика, яка відображає корінні інтереси цих груп, випливають з їх місця в економічному житті суспільства. Політика є надбудовою над економічним базисом. Тому вона є концентрованим вираженням економіки, її узагальненням і завершенням.

Політика як суспільне явище виконує такі функції:

1) вираження політичних інтересів соціальних суб’єктів;

2) управління соціально-політичними процесами в суспільстві;

3) визначення пріоритетів розвитку суспільства;

4) забезпечення гармонії інтересів соціальних груп та окремих індивідів, відвернення конфліктів;

5) збереження цілісності й стабільності функціонування соціальної системи.

У найширшому розумінні політика – це сфера діяльності, пов’язана з відношеннями між класами, націями та іншими соціальними групами, в центрі яких стоїть проблема завоювання, утримання і використання державної влади. Політика – це відносини, які виникають та існують між людьми, спільнотами, державами стосовно влади та організації управління цими відносинами.

Влада – це здатність і можливість окремих осіб, груп, верств, прошарків, страт або класів здійснювати визначальний вплив на діяльність інших людей, спільнот, суспільств. Влада – це керування, яке завдяки своїй дієвості (або, навпаки, паралічу) творить (або спотворює) політичне життя суспільства. Будь-як влада є процесом підкорення. А коритися люди, спільноти, держави можуть або примусово, або добровільно. Саме тому основними засобами реалізації влади вважаються:

а) авторитет (формальний, що є прикладом примусовості; справжній – як приклад непримусовості);

б) насильство, що здійснюється завжди примусовим нав’язуванням комусь своєї волі.

Завоювання, утвердження і функціонування політичної влади здійснюється через політичну систему суспільства. Політична система – це сукупність державно-правових, політичних і громадських інститутів, установ та організацій, що взаємодіють з метою реалізації певних політичних ідей та норм і за допомогою яких регулюються політичні відносини між державами, народами, класами, націями та іншими соціальними спільностями людей. Хоч у суспільстві політична система є відносно автономною, але вона зберігає нерозривні зв’язки з іншими системами суспільства – економічною, соціальною, духовною.

У стабільних суспільствах політична система виконує такі функції:

- визначення цілей і завдань суспільного розвитку;

- мобілізація ресурсів (матеріальних, духовних, людських, фінансових) з метою розподілу та реалізації їх;

- інтеграція всіх елементів суспільства, забезпечення оптимального рівня соціальної злагоди;

- легітимація, тобто забезпечення відповідності реального політичного життя офіційно проголошеним політичним і правовим нормам.

Складовими елементами політики як сфери суспільства є:

- політичні відносини між суб’єктами (елементами) системи;

- політична діяльність (сукупність дій окремих індивідів або соціальних груп з метою реалізації своїх політичних інтересів, насамперед питань завоювання, реалізації та утримання влади);

- політична організація суспільства (політичні інститути), тобто насамперед держава із своїми законодавчими, виконавчими, судовими, контролюючими органами; підтримання громадського порядку; політичні партії, громадські організації, органи місцевого самоврядування; трудові колективи із своїми органами самоуправління;

- політична свідомість (відображення людиною чи певними спільностями людей в ідеальних образах політичного життя, політичних відносин). Політична свідомість поєднує два рівні політичного знання: буденний (нижчий, повсякденний) та теоретичний (вищий, науковий). На нижчому рівні формується політична психологія (виражає рівень і зміст потреб людей, характер їхніх знань про політичну систему), на вищому – ідеологія (розробляється і здійснюється передусім на державному рівні, відображає інтереси правлячих політичних сил та пристосування інтересів мас, суспільної думки до політики);

- політична культура – сукупність стереотипів політичної свідомості і поведінки, характерних для даної соціальної спільності (пояснює витоки, характер і особливості конкретної політичної системи, панівний у суспільстві політичний режим, політичну свідомість і поведінку соціальних груп, динаміку і спрямованість політичних процесів);

- політичні і правові норми;

- засоби масової інформації.