logo
Учебник ФИЛОСОФИЯ ЛОГИКА ИСПР_

Категорії діалектики

Зміст принципів і законів діалектики розкривається через систему категорій, які виражають загальні зв’язки процесів. Категорії – це поняття, вироблені людиною протягом суспільно-історичної практики. Проте не будь-які поняття виражають категорії. Поняття перетворюються на категорії тоді, коли вказують на найголовніше в предметах і явищах, узагальнюють систему властивостей. Тобто категорії – це найбільш загальні поняття, які схоплюють всезагальні, внутрішні, об’єктивні зв’язки предметів і явищ та їх властивостей. Категорії відображають основні, фундаментальні властивості об’єкта, який досліджується. Саме завдяки категоріям наука виступає як строга логічна теоретична система.

Філософські категорії якісно відрізняються від категорій і понять конкретних наук. Пронизуючи всю об’єктивну дійсність, вони є універсальними, загальновживаними, відображають найбільш загальні сторони, властивості, зв’язки і відношення матеріального світу і людського мислення. Філософські категорії складають систему, яка відтворює об’єктивний взаємозв’язок способів відношення людини до світу. Проте ця система не є замкненою, а постійно змінюється, поглиблюється, розширюється.

Перше вчення про категорії належить Арістотелю. В трактаті «Категорії» він провів систематичний аналіз відомих на той час категорій, показав, що категорії є формами думки. Проте античний мислитель не вказав на взаємозв’язок категорій, не зрозумів їх обумовленості, взаємопереходу. В епоху Нового часу категорії стали спеціальним предметом дослідження І. Канта. Як і Арістотель, І. Кант подає лише перелік категорій, не зводячи їх в систему. Розглядаючи категорії як незмінні форми мислення, німецький філософ, тим не менш, зрозумів, що вони виконують логічну функцію зв’язку думок у процесі міркування. І. Кант викрив суперечливість людського мислення. Вивчаючи цю проблему, Г. Гегель виявив діалектичний зв’язок філософських категорій. Вперше в історії філософської думки, категорії були представлені як елементи цілісної системи, що розвивається. Тобто, кожна з філософських категорій може бути осмислена лише як елемент системи. В сучасній філософії система філософських категорій вважається відкритою, такою, що змінюється історично під впливом трансформацій (перетворень, змін) суспільного життя, розширення меж пізнання, історичних реалій тощо.

Особливе місце в системі філософських категорій займають так звані співвідносні (парні) категорії діалектики. Вони відображають джерело, механізм і направленість процесу розвитку, розкривають його особливості та характеристики. Ці категорії відображають як структурні зв’язки (система-елемент, одиничне-особливе-загальне, форма-зміст), так і зв’язки детермінації (причина-наслідок, необхідність-випадковість, явище-сутність, можливість-дійсність). Коротко охарактеризуємо з перелічених категорій.

Одиничне, особливе, загальне. В процесі життєдіяльності людина має справу з речами, процесами, явищами, кожне з яких виступає як окреме, одиничне утворення. Одиничне – це категорія, яка виражає існування окремих предметів і явищ з їх індивідуальними якостями і кількісною визначеністю. Загальне – це категорія, яка вказує на наявність спільних властивостей у цілого класу предметів чи явищ. Особливе – це філософська категорія, яка характеризує єдність властивостей і ознак певного кола предметів, їх реальний зв’язок і взаємодію. Особливе виражає діалектичну єдність одиничного і загального, які не існують самостійно. В категорії «особливе» виражається те, що відрізняє дане поняття чи явище від усіх інших. Наприклад, кожна людина є єдністю одиничного і загального. Одиничним в ній є неповторні якості. Загальним – ознаки, присутні всім людям: мислення, мовлення, будова тіла тощо. Особливим є особистість людини.

Діалектичний взаємозв’язок цих категорія має важливе значення в процесі пізнання світу. Історично пізнання починається з одиничного, після чого здійснюється перехід до особливого, а через нього – до загального. Можливий і зворотний шлях. Наприклад, лікар, знаючи загальні закономірності, симптоми хвороби, її збудників, інкубаційний період, специфіку протікання підходить до лікування окремого хворого з урахуванням особливостей його здоров’я, віку, статі і т.п. Тільки після цього призначається особлива процедура приймання ліків.

Категорії «форма» і «зміст» характеризують кількісні рівні розвитку матеріального світу. Зміст – це категорія, що фіксує становлення об’єкта як цілісної системи. У змісті відображається система зв’язків і відношень між елементами, з притаманними їм властивостями та якісною визначеністю. Тобто, зміст визначає структуру об’єкта. Форма – це категорія, яка фіксує окремі стійкі прояви змісту. Форма – це спосіб зовнішнього вираження змісту. Наприклад, змістом підручника є поданий у ньому матеріал, а формою – спосіб його подачі, розподіл по темам.

Діалектика стверджує, що кожне явище чи предмет є єдністю форми і змісту. Гегель писав, що зміст не може бути неоформленим, точно так як форма не може бути беззмістовною. Взаємозв’язок змісту і форми криється в тому, що з часом зміст, який є більш динамічним, вступає у суперечність з існуючою більш інертною формою. Відповідно із законами діалектики, це неодмінно призводить до руйнування, модифікації, оновлення старої форми. Конфлікт, що виникає між формою і змістом, призводить до появи нової форми, яка відповідає структурі та наповненню нового змісту. Наприклад, розширення замовлень і асортименту продукції друкарні (зміст) рано чи пізно призведе до необхідності оновлення виробничих потужностей, перекваліфікації робітників (форма).

Незважаючи на діалектичний взаємозв’язок, форма і зміст можуть бути відносно самостійними. Зміст може мати кілька різних форм. Зі свого боку одна і та ж форма може відповідати різним змістам. Наприклад, власність (зміст) існує у двох формах: приватна і державна.

Сутність і явище. Ці парні категорії виражають багатосторонність об’єктів, їх внутрішню розчленованість і суперечливу єдність різних сторін предметів і явищ. Сутність – це категорія, яка відображає глибинні, стійкі зв’язки й відношення, які зумовлюють виникнення, існування, функціонування предметів та процесів. З руйнуванням сутності об’єкти втрачають визначеність, знищуються. Сутність не зводиться до сукупності властивостей чи структурних елементів об’єкта. Вона становить систему внутрішніх зв’язків і відносин, які вказують на природу предмета, на те, яким він є насправді. Категорія «явище» відображає змінну, зовнішню сторону предметів і явищ. Явище – це особливості предметів і процесів, які можна безпосередньо спостерігати. Від категорії «явище» слід відрізняти категорію «видимість», яка відображає неадекватний прояв сутності. Видимість схоплює суперечність явища і сутності, розкриваючи їх поверховий зв’язок.

Сутність і явище не існують одне без іншого: сутність завжди являється, а явище завжди суттєве. Сутність може бути осмислена не поза, чи до явищ, а в зв’язку з реальними процесами. Арістотель підкреслював, що в пізнанні світу людина рухається від явного для неї до явного для природи, тобто, від явища, видимості до сутності, істини. При цьому сутність не зводиться до явищ; вона представляє взаємодію явищ, кожне з яких, у свою чергу, є етапом розвитку сутності. Якщо явище сприймається органами чуттів, безпосередньо, то виявлення сутності можливе лише в процесі теоретичного аналізу. Наприклад, зниження врожаїв (явище) може бути спричинене засоленням ґрунту (сутність).

Ще в міфологічній свідомості людина помітила зв’язок між явищами: вологе літо обумовлювало гарний врожай, зміна температури викликала бурю і т.д. Пізніше такі залежності почали описувати категоріями «причина» і «наслідок», які виражають генетичний зв’язок предметів та явищ. Причина – це філософська категорія, яка характеризує зв’язки і відношення, що зумовлюють зміни. Наслідок – це філософська категорія, яка визначає результат дії причини. Поняття причинності є одним із найбільш важливих у філософії та науці. Воно визначає фундаментальну властивість відомого нам Універсуму, а саме: причина завжди передує наслідку. Причинний зв’язок є об’єктивним. Свідомість лише фіксує його. Не існує причини без наслідку, як не існує наслідку без причини. При цьому зв’язок причини і наслідку не є одновимірним. Нерідко до настання наслідку ведуть кілька причин; одна причина може викликати появу кількох наслідків; причина може стати наслідком і навпаки. Наприклад, вибух реактору на Чорнобильській АЕС спровокував появу низки наслідків, які, в свою чергу, стали причинами наступних подій (забруднення середовища, хвороби тощо).

Проте причинно-наслідкова залежність не завжди є очевидною. Інколи причинність підміняють наступністю. Ще давні римляни говорили «після того, не означає по причині цього». Визнання об’єктивність, загальності причинно-наслідкових зв’язків називається детермінізмом. Протилежна концепція носить назву індетермінізму. Від причини слід відрізняти привід і умову. Привід – це подія, яка передує іншій події. Наприклад, приводом перевірки бухгалтерських документів на підприємстві може бути підозра в несплаті податків, тоді як істинною причиною є конкурентна боротьба. Умова – це явище чи їх сукупність, які є необхідними, але недостатніми для настання деякої події. Наприклад, причиною купівлі комп’ютера може бути необхідність роботи з базами даних, тоді як умовою цієї події може бути необхідна сума коштів чи відповідна модель. Розглянуті вище причинно-наслідкові залежності не вичерпують усієї множини зв’язків і відношень. Умови лише мають можливість перетворитися на причини.

Направленість розвитку, механізм появи нового в існуючій дійсності характеризують категорії «можливість» та «дійсність». Можливість – категорія, що характеризує зв’язки і відношення, які зумовлюють виникнення тенденцій, передумов змін, розвитку. Іншими словами, можливість – це те, що не реалізувалось, але може реалізуватися за сприятливих умов. Дійсність – категорія, що визначає реалізовану можливість, передумови, втілені в реально існуючі предмети, процеси і зв’язки. Виникнення можливості завжди передує дійсності. Наприклад, висіяне зерно містить у собі можливість появи нових рослин. Але ця можливість не реалізується, якщо відсутні відповідні чинники (волога, температура, обробіток землі тощо). Тобто категорії можливості та дійсності є діалектично зв’язаними. У будь-якій дійсності є можливість. Дійсність, зі свого боку, – це завжди реалізована можливість. Процес розвитку здійснюється через ланцюг можливостей.

Виокремлюють формальні та реальні можливості. Реальною називається така можливість, умови реалізації якої уже виникли або можуть настати за певних обставин. Можливість називається абстрактною (формальною), якщо за існуючого стану системи вона не може здійснитися. Реальні можливості відображають закономірні тенденції розвитку предмета; формальні – несуттєві тенденції, для здійснення яких немає необхідних умов. Формальна можливість реалізується лише тоді, коли інші можливості відсутні. Тобто формальні і реальні можливості взаємозв’язані та переходять одна в одну. Наприклад, кожна людина має формальну можливість безкоштовно лікуватися, але для деяких верств населення (чиновників, силових структур та ін.) ця можливість є реальною. Ступінь зв’язку можливості й дійсності характеризується математичною категорією «імовірність». Імовірність – це кількісна міра можливості. Якщо імовірність деякої події менша 0,1, то це формальна можливість. Можливість, імовірність якої перевищує 0,5 вважають реальною. Наприклад, реальною є можливість польоту людини на Марс (політ триватиме близько 56 днів), при цьому можливість польоту до Нептуна (політ триватиме близько 12 років), на даний момент, є формальною. Зіставлення реальних і абстрактних можливостей, обрахунок імовірності їх настання є важливими проблемами соціального, політичного, економічного життя людей.

Вище відмічалося, що поява зв’язку «причина-наслідок» обумовлюється множиною можливостей і дослідженням імовірності перетворення їх на дійсність. Категорії можливості та дійсності тісно зв’язані з категоріями «необхідність» та «випадковість». Необхідність – це категорія, що характеризує зміну, поступальний рух, розвиток у строго визначеному напрямку з наперед прогнозованими результатами. Необхідність завжди приводить до виникнення події. Наприклад, кожний живий організм з необхідністю гине; куля, що вилетіла з гвинтівки, з необхідністю впаде на землю і т.п. Випадковість – це категорія, що характеризує зв’язки і відношення, при якій поява певної події може відбутися, а може й не відбутися. Випадковою вважається також подія, настання якої неможливо передбачити.

Необхідність і випадковість є діалектично зв’язаними. Випадковість є стороною, формою доповнення необхідності. При цьому необхідність проявляється не інакше як через систему випадковостей. Наприклад, під час грози блискавка влучає у різні предмети на землі. Сама блискавка є необхідним результатом різниці потенціалів між хмарами і землею. Але те, куди саме потрапить блискавка – випадковість.

Категорії необхідності та випадковості розглядалися ще античними філософами. Так, Демокріт вважав, що необхідність і випадковість аналогічні поняттям причинності та безпричинності. Навіть в епоху Нового часу випадковість тлумачать як відсутністю розумного пояснення появи явища. Діалектичне наповнення цим категоріям дав Г. Гегель. Він показав їх взаємозв’язок, суперечливість, перехід одне в одного. Він писав: «випадковість необхідна, а необхідність випадкова». Проте німецький мислитель розглянув означені категорії лише як форми мислення та не поширює їх характеристики на всі інші форми буття. Це завдання вирішив Ф. Енгельс, який показав, що ні в мисленні, ні в суспільстві, ні в природі не існує необхідності без випадковості та не існує випадковості без необхідності.

Ігнорування діалектичного розуміння зв’язку категорій необхідності й випадковості призводить до їх абсолютизації: фаталізму та волюнтаризму. Фаталізм – це необґрунтоване перебільшення необхідності, ствердження невідворотності подій. Фаталізм є досить небезпечним світоглядним принципом, оскільки формує в людини песимістичний погляд. Волюнтаризм навпаки заперечує існування історичних закономірностей, утверджує пріоритет волі сильних особистостей над суспільно-історичною необхідністю, прогресом.

З категоріями необхідності й випадковості тісно зв’язана категорія свободи, яка відображає здатність людини діяти відповідно до своїх інтересів і цілей, спираючись на пізнання об’єктивної реальності. Категорія «свобода» є однією з базових у філософії. Тому вона буде детально описана в наступних темах підручника.

Діалектичне тлумачення свободи полягає у тому, що вона не є абстрактною і абсолютною. Свобода завжди конкретна і відносна. Рівень свободи напряму залежить від усвідомлення людиною своїх можливостей та відповідальності за зроблений вибір. Б. Спіноза виразив це так: свобода є пізнаною необхідністю. Тобто людина вільна не тому, що не існує причинно-наслідкової залежності, відповідальності, а тому, що свобода є умовою реалізації можливостей.

Розглянуті вище принципи, закони і категорії складають ядро одного з методів філософії – діалектики. На противагу іншим стилям філософствування діалектика розглядає світ в єдності, цілісності, синкретичності; вона вчить тому, що всі явища і процеси є взаємообумовленими, зв’язаними. Причина викликає появу наслідку, свобода вибору тягне за собою відповідальність, за явищем стоїть сутність, за формою – зміст. Саме тому в подальшому діалектика застосовуватиметься як методологічна основа вирішення основних філософських проблем: від виявлення походження і механізму функціонування свідомості до окреслення динаміки суспільного розвитку та визначення пріоритетів майбутнього.