Прості судження та їх структури

Структура суджень є абстрактною системою взаємозв’язків між предметами й їхніми властивостями, або взаємозв’язків між предметами. За характером предиката прості судження поділяються на атрибутивні атрибутивні (окремим їх підвидом є екзистенційні) і релятивні й релятивні.

Атрибутивні судження (від лат. аttributит — властивість, ознака) розкривають наявність або відсутність у предметів думки тих або інших властивостей (ознак). Наприклад, «Всі фізики є вченими».

В екзистенційних (від лат. ехistentia — існування) судженнях йдеться про наявність або відсутність в реальній дійсності самого предмета думки.

У традиційній логіці будову елементарних атрибутивних суджень представляють у таких структурах:

1. S є Р;

2. S не є Р,

де S позначає суб’єкт судження – предмет, про який у ньому йде мова; Р в атрибутивних судженнях позначає предикат — саму по собі властивість, що приписується предмету; слова «є» або «не є» виступають у ролі зв’язок між суб’єктом і предикатом. Замість слова «є» можуть використовуватися слова «має», «належить» і т. ін. Прості атрибутивні судження містять у своїй структурі лише один суб’єкт й один предикат.

Судження розрізняють на види за якістю і кількістю суб’єктів. Під якістю суб’єктів судження розуміють не їхнє змістовне або смислове значення, а лише їхню логічну форму. За якістю суб’єктів судження поділяють на стверджувальні та заперечні. Судження, які містять зв’язку «є» є стверджувальними, а судження, які містять зв’язку «не є», є заперечними. Так, у судженні «Український головпоштамт знаходиться на Хрещатику в Києві» ми стверджуємо, що цей предмет (Український головпоштамт) має певну ознаку (знаходиться на Хрещатику в Києві).

За кількістю (логічним обсягом суб’єкта судження) судження поділяються на одиничні, загальні й часткові. Аристотель першим додав до стверджувальних і заперечних структур кількісні (кванторні) слова «всі» і «деякі». Слід мати на увазі, що слово «деякі» в українській мові має кілька значень: по-перше, «деякі, але, можливо, й усі» та, по-друге, «лише деякі, але не всі». У часткових судженнях слово «деякі» використовується у першому значенні. Відповідно, як істинне слід оцінити, наприклад, таке судження «Деякі шимпанзе є мавпами». Щоб не помилятися у застосуванні слова «деякі», слід читати попереднє судження таким чином: «Деякі, але, можливо, й усі шимпанзе є мавпами».

Одиничними називають судження, в яких щось стверджується або заперечується лише про один окремий предмет того чи іншого класу. Наприклад: «Т.Мор є автором «Утопії».

Загальними називають судження, в яких щось стверджується або заперечується стосовно цілого класу (множини) предметів. У таких судженнях використовують слова: «всі», «кожний», «будь-який» тощо. Наприклад, «Всі лососеві є рибами».

Частковими називають судження, в яких щось стверджується або заперечується стосовно частини класу (множини) предметів. Наприклад: «Деякі дерева є березами». Але у деяких випадках в них також може йти мова й про весь клас предметів.

За кількістю і якістю суб’єкта судження поділяють на:

1. Одинично-стверджувальні – «S є Р» (наприклад, «Південне узбережжя Криму омиває Чорне море»);

2. Одинично-заперечні – «S не є Р» (наприклад, «Місто Дніпропетровськ не знаходиться в Західній Україні»;

3. Загально-стверджувальні — «Всі S є Р» (наприклад, «Всі тигри є хижаками» тощо). В логіці такі судження позначаються літерою «А» (від першої голосної літери латинського слова affirmo – стверджую);

4. Загально-заперечні — «Всі S не є Р» (наприклад, «Всі миші не є хижаками» тощо). В логіці такі судження позначаються літерою «Е» (від першої голосної літери латинського слова nego – заперечую);

5. Частково-стверджувальні — «Деякі S є Р» (наприклад, «Деякі люди є вченими» тощо). В логіці такі судження позначаються літерою «І» (від другої голосної літери слова affirmo);

6. Частково-заперечні — «Деякі S не є Р» (наприклад, «Деякі лебеді — небілі» тощо). В логіці такі судження позначаються літерою «О» (від другої голосної літери латинського слова affirmo).

Іншим різновидом простих суджень є релятивні судження (від лат. rеlаtіо — повідомлення, оповіщення), які розкривають наявність або відсутність у певного предмета того чи іншого відношення до іншого предмета (або кількох предметів). Їхні основні формули: «х R у» (для стверджувальних) та «х не R у» (для заперечних), де «х» та «у» є позначеннями суб’єктів (позначають предмети про які в цих судженнях йде мова), а символ R (від rеlаtіо) позначає предикат, тобто у випадку із релятивними судженнями предикатом є відношення між суб’єктами. Відношень між предметами існує необмежена кількість: «більше», «менше», «важче», «легше», «гарніше», «батьківство», «синівство» та ін. Наприклад, у висловлюванні «число 10 менше, ніж число 17», відповідно, замість «х» підставлене «10», замість «у» - «17», а «R» позначає відношення «менше».

Подібно до атрибутивних суджень, релятивні теж поділяються на різновиди за якістю предикатів та кількістю суб’єктів. Оскільки в атрибутивних судженнях предикат (Р) стосується одного суб’єкта (S), то такий предикат є одномісним. В релятивних судженнях предикат стосується двох або більше суб’єктів, відповідно, він буде двомісним або більш ніж двомісним (n-місним). Наприклад, у судженні «149» предикат «» буде двомісним, оскільки він розташований між двома суб’єктами, а у судженні «15119» предикат «» буде трьохмісним, оскільки він розташований між трьома суб’єктами.

Слід мати на увазі, що деякі судження можна розглядати одночасно і як атрибутивні, і як релятивні. Наприклад, судження «Роман батько Марії» можна розглянути і як атрибутивне (тоді суб’єкту (Роману) ми приписуємо предикат (властивість «бути батьком Марії»)), і як релятивне (тоді ми констатуємо наявність відношення (R) «бути батьком» між суб’єктами: Романом і Марією).