Неорелігії: причини їх виникнення і класифікація.

Протягом другої половини ХІХ-ХХ ст. виникли тисячі нових релігійних рухів і напрямків, що в науковому релігієзнавстві називаються по–різному – «нетрадиційні релігії», «релігії Нового століття» («Н’ю ейдж»), «культи», «неокульти», «альтернативні культи», «позаконфесійні неканонічні вірування», «молодіжні релігії, «неорелігії», але найчастіше використовується термін «Нові релігійні рухи» (НРР). Нові релігійні рухи – збірна назва для нещодавно утворених, порівняно з існуючими впродовж століть релігіями, різноманітних релігійних організацій, об’єднань і груп. Вони називаються «новими» не лише тому, що їхнє піднесення припадає на другу половину ХХ ст. (адже деякі з них існують понад півтора століття), але, насамперед, тому, що за своїм віровченням, культовою практикою та формами релігійної організації суттєво відрізняються від «традиційних» релігій. Розквіт НРР припадає на другу половину ХХ ст. і пояснюється як загальною духовною кризою сучасної цивілізації, так і зниженням впливу традиційних релігій.

Кількість НРР у світі становить десятки тисяч, проте більшість із них є нечисленними групами сектантського типу. У той же час НРР діють як потужні міжнародні корпорації, займаються великим бізнесом, мають філії в багатьох країнах світу. Вони відрізняються від традиційних форм релігії авторитаризмом лідера, фрагментарністю й еклектичністю віровчення, претензіями на винятковість істин, що містяться в ньому, організаційною замкнутістю, суворістю релігійної дисципліни, фанатизмом послідовників і опозиційністю щодо традиційних церков.

В НРР використовуються техніки контролю за поведінкою новонавернених. У традиційних релігіях виробилися ефективні способи взаємодії із суспільством та існують випробувані часом ефективні способи відповідей на ту інформацію, яка б могла бути небезпечною або шкідливою для них. Тому й контроль за свідомістю своїх адептів традиційним віросповіданням не потрібний. Натомість рівень критики нетрадиційних релігійних рухів з боку суспільної більшості, як правило, є достатньо високим, тому лідери цих культів вимушені брати під жорсткий контроль свідомість і поведінку своїх адептів.

НРР формуються як харизматичні культи. Їх основною особливістю є те, що ці організації, як правило, очолює харизматичний лідер, який запевняє своїх послідовників, що саме він володіє новим істинним «одкровенням» від Бога. Цей лідер створює навколо себе особливу організацію - «сім’ю», комуну тощо, в якій його вшановують як «Бога живого» (Аватара Бога), «пророка» (посланника Бога) і т. ін. Усі НРР об’єднує уявлення про засновників їх організацій як про людей, яким відкрилася нова абсолютна істина. Ці харизматичні (від. харизма (гр.) – божий дар) лідери обіцяють спасіння всім, хто прийняв їх віру й виконує їх розпорядження.

НРР компенсують потребу людини у спілкуванні та духовній близькості через специфічний спосіб життя в релігійній комуні, що ізолює цю людину від зовнішніх соціальних зв’язків. Криза сімейних цінностей, падіння батьківського авторитету, дефіцит любові компенсуються створенням культу харизматичного лідера та його безмежним шануванням. Харизматичний лідер виступає як носій ідеалу, досягнення якого прагнуть адепти культу. Життя релігійної групи цілком залежить від такої людини.

Релігійні організації, діяльність яких супроводжується порушенням громадського спокою, негативно впливає на моральні засади суспільства і завдає помітної шкоди фізичному та психічному здоров’ю своїх послідовників, позначають терміном «деструктивні культи».

В наслідок антисектантської боротьби 1980–1990-х рр. у США та Західній Європі діяльність багатьох НРР була законодавчо суттєво обмежена. Наприклад, Постанова Європарламенту 1996 р. вказувала на порушення деякими НРР прав людини і вчинення їх представниками злочинних дій. Малося на увазі жорстоке поводження зі своїми членами, сексуальні збочення, незаконне позбавлення волі, торгівля людьми, заклики до насилля, розповсюдження расистських поглядів, торгівля зброєю та наркотиками, ухилення від сплати податків, нелегальне переміщення капіталів, нелегальна медична діяльність, порушення законодавства про працю тощо.

Проте більшість НРР орієнтовані на пристосування до сучасного суспільного ладу й укладу життя. Вони не пропонують занадто радикальних проектів суспільних реформ, зате обіцяють своїм прихильникам підвищити ефективність їхньої трудової діяльності, поліпшити матеріальний і соціальний стан. Більш помірковані НРР теж проектують варіанти суспільного перетворення, але проголошують, що неодмінною умовою їхнього здійснення є повна зміна (удосконалення) людської природи.

У більшості НРР використовуються техніки психологічного маніпулювання. Практично всі неорелігії зацікавлені у наверненні нових прибічників і проводять активну місіонерську діяльність. Деякі НРР практикують обманне вербування, тверду й розписану до дріб’язків дисципліну, всеохоплюючий контроль за свідомістю, поведінкою, життям членів організації задля збереження їхньої покори віровченню й необмеженої влади духовного лідера. Особлива увага приділяється адаптації в групі новачків. НРР всіляко підкреслюють свою доброзичливість до нових членів, на перших порах надають їм благодійну підтримку тощо. Насправді ж тут діє відома методика групового впливу «бомбардування любов’ю». Її мета – створити таку штучну атмосферу доброзичливості, що контрастує із сірою повсякденністю, аби в новонаверненого з’явилося психологічне тяжіння до спілкування тільки в межах цього культу. Культові медитативні практики знімають негативні емоції, витісняють із свідомості проблеми, що хвилювали людину раніше. Використання в нових культах різноманітних технік медитації дозволяє їх послідовникам сподіватися на можливість вирішення особистих і соціальних проблем. Ефект такого впливу на свідомість нагадує дію алкоголю чи наркотиків, оскільки супроводжується психологічним відключенням адептів від реальних проблем дійсності.

Найбільш поширеними серед НРР є неохристиянські і неоорієнталістські (східні). НРР надзвичайно багато, всі вони є різними за походженням і віровченням, тому універсальну їхню класифікацію розробити досить складно. Але для зручності викладу матеріалу ми поділимо їх на сім основних груп:

1. Неохристиянські об’єднання. До них відносять «Свідків Єгови», «Церкву Ісуса Христа святих останніх днів» (мормонів), «Церкву Христа», «Церкву Тіла Христового», Православну Церкву Божої Матері державної, Богородичний центр та ін. Ці організації визнають християнську Біблію як головне джерело свого віровчення. Але їхнє розуміння Христа докорінно відрізняється від традиційно християнського. Часто акцентується увага на есхатології (вченні про близький кінець світу). Керівники таких НРО часто оголошуються пророками, які повідомляють нове одкровення й вищі божественні розпорядження. Іноді керівників оголошують новими христами (месіями).

2. Неоорієнталістські об’єднання: «Міжнародне Товариство свідомості Крішни» (МТСК), «Тенрі», «PL-кедан», «Секай-кюсей», «Сейте-но іе», «Каодай», «Хоахао», «Місія Божественного світла», «Махарай Джі», «Інтегральна йога Шрі Ауробіндо», «Культ Шрі Чинмоя», «Культ Ошо Раджніша», «Трансцендентальна медитація» (ТМ) та ін. Спільною ознакою всіх цих неоорієнталістських (східних) культів є практикування медитативних способів психофізичного впливу на людину. В основу таких культів покладено модернізовані варіанти вчень буддизму або індуїзму. У той же час неоорієнталістські культи використовують знайомі для європейців та американців християнські образи і поняття. Для них характерним є уявлення про світ як сансару (нескінченний ланцюг перевтілення душ). Проголошується, що головним законом розвитку буття є карма (від санскр. – дія, вчинок), відповідно до якого відбуваються переродження. Пропагуються різні шляхи до мокші або нірвани, які тлумачаться як стани абсолютного спокою, що досягаються після виходу з «колеса перероджень». На перший план у таких організаціях виходить авторитет наставника, проходження «істинним шляхом», власний містичний досвід, а віроповчальні особливості, як правило, відходять на другий план. Проголошується, що матеріальна реальність існує ілюзорно (є майєю), за нею прихована дійсна божественна природа, яка є гармонійною і справедливою. Завдання людини полягає в тому, щоб, використовуючи різні способи медитації, злитися з цією справжньою природою. Процес медитації включає у себе вимовляння мантр – спеціальних слів або поєднань звуків, яким надається містичний сенс. Більшість прихильників неоорієнталістських релігій проживають у Східній Азії.

3. Саєнтологічні НРР, які утворюють «Церква саєнтології», «Учення розуму», «Християнська наука», «Реліти» та ін. Такі організації можуть проповідувати зв’язок між землянами з вищими космічними силами або космічним розумом. Різні фізичні прилади можуть набувати містичного значення, стверджується можливість реєстрації або виміру впливу на фізичну, біологічну природу якихось невідомих і таємних вищих реальностей та факторів. Містично трактуються недосліджені явища психіки й навколишньої природи. Орієнтація на наукові і технічні досягнення поєднується з практикою психоаналізу. При цьому часто особистість засновника руху наділяється надприродними властивостями (скажімо, фундаторка «Християнської науки» Мері Бейкер Едді ніби-то володіла пророчим даром).

4. Синтетичні релігії – «Церква Уніфікації», «Всесвітня віра Бахаї», «Велике Біле Братство Юсмалос» тощо. Вони поєднують у собі кілька релігійних систем (наприклад, християнство, індуїзм й буддизм), оголошують себе єдиною універсальною релігією для всіх людей, створюють власне вчення, обрядову систему, релігійну організацію. Їм властивий культ лідера організації, авторитет власних віроповчальних джерел.

5. Неоязичницькі організації характеризуються, насамперед, націоналістичною спрямованістю. Їх лідери проголошують, що людина стає особистістю лише завдяки належності до тієї чи іншої нації. У пошуках своєї національно-культурної ідентичності людина, якщо вона є послідовною, неминуче має розірвати зі світовими релігіями на користь національної релігії. Це призводить до спроб «націоналізувати» світову релігію або до пошуків язичницьких коренів і формування загальнонаціональної релігії на основі язичництва. Серед найбільш відомих у світі неоязичницьких НРР слід згадати «Вікку», «Асатру», «Інглізм» та ін. В Україні неоязичницькі організації репрезентовані «РУНВірою» («Рідна Українська Національна Віра»), «Рідною Вірою», «ладовірами», «орантійцями» та ін. Деякі з таких релігій залишаються політеїстичними, інші, модернізуючи язичництво, сповідують монотеїзм.

6. Окультні й неомістичні рухи: «Агні йога», «теософія», «антропософія» всілякі різновиди екстрасенсорики й біоенергетики тощо. Спільним для цих рухів є те, що всі вони претендують на володіння певними «таємними знаннями», які забезпечують владу над силами Всесвіту, практикують систему «посвячень», що гарантують отримання надприродних властивостей, нових можливостей у розумінні світу, розвивають філософію людинобожжя. Серед містичних течій найбільш поширеною є теософія – релігійно-філософське вчення про можливість інтуїтивного пізнання Бога й безпосередніх контактів із надприродними силами. Найбільш відомим теософом була Олена Блаватська, родом з України. Вона 1875 р. заснувала Всесвітнє Теософське товариство і запропонувала власне розуміння теософії у своїй багатотомній праці «Таємна доктрина».

7. Сатанистські групи – «Церква сатани», різноманітні «Сатанистські культи», «Сатанистські ордени» та ін. Сатаніти звеличують зло і насильство, проповідують спілкування з містичними джерелами зла – демонами, сатаною тощо. Мораль сатанистських груп просякнута крайнім егоїзмом, індивідуалізмом і культом сили.