Забезпечення в незалежній Україні свободи свісті

23 квітня 1991 р. Верховною Радою УРСР був ухвалений Закон УРСР «Про свободу совісті і релігійні організації», який відповідно до норм міжнародного права гарантував права громадян на визначення свого ставлення до релігії, усував численні обмеження йсуперечності, що перешкоджали практичному здійсненню свободи совісті. По суті цим законом встановлювалася нейтральна позиція держави в питаннях віри і переконань. У першому розділі цього закону проголошувалися найбільш важливі принципи здійснення свободи совісті:

1. Рівноправ’я громадян незалежно від їх ставлення до релігії.

2. Відділення релігійних і атеїстичних об’єднань від держави.

3. Світський характер системи державної освіти.

4. Рівність релігійних об’єднань перед законом.

5. Наявність спеціальних законодавчих актів, які забезпечували реалізацію свободи віросповідань і встановлювали відповідальність за їх порушення.

У Законі детально розкривається зміст цих принципів. Так, рівноправ’я громадян не допускає які-небудь обмеження або встановлення переваг залежно від ставлення до релігії, пропаганди через це ворожнечі й ненависті або образи громадян. Принцип відділення релігійних об’єднань від держави передбачає невтручання держави, її органів і посадових осіб в питання, що визначають ставлення громадян до релігії, у внутрішню діяльність релігійних об’єднань, якщо ця діяльність не порушує вимог законів країни. Держава не повинна фінансувати діяльність релігійних організацій, так само як і пропаганду інших переконань. У свою чергу, релігійні об’єднання не можуть втручатися в справи держави, не беруть участь у виборах її органів влади й керування, в діяльності політичних партій. Але служителі цих організацій мають право на участь у політичній діяльності нарівні зі всіма громадянами.

У Законі чітко зафіксований світський характер державної освіти. На основі цього Закону всім надається рівний доступ до освіти: віруючим і невіруючим. Державна освіта не переслідує мети сформувати певне ставлення до релігії. Відповідно, в державних навчальних закладах не допускається релігійна проповідь, навчання Закону Божому, катехізація (пояснення основних засад віровчення), хоча не забороняється викладено історії релігії, її функцій у житті суспільства й людини. В однаковій мірі обмежується свідоме і цілеспрямоване формування атеїстичних переконань. Здобування релігійної освіти можливе тільки на позадержавній основі. З цією метою регіональні релігійні організації мають можливість створювати спеціалізовані навчальні заклади, групи для дорослих та дітей і т. ін. Аналогічні права розповсюджуються й на атеїстичні організації. У загальноосвітніх програмах має бути виражене ставлення взаємної терпимості і пошани між громадянами, що сповідують релігію й що не сповідають її, між послідовниками різних релігій. Усі релігії і релігійні об’єднання рівні перед законом, жодна з них не користується якими-небудь привілеями або має якісь обмеження.

На всенародному референдумі 1 грудня 1991 р. 90% виборців проголосували за державну незалежність України. Паралельно до процесів розбудови незалежної держави продовжувалося юридичне закріплення принципу свободи совісті. Цей принцип був конституційно закріплений в Основному законі країни — Конституції України, прийнятої Верховною Радой 28 червня 1996 р. Стаття 35 Конституцій України проголошує: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти — одноособово або колективно — релігійні культи і ритуальні обряди, проводити релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом тільки на вимогу охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути звільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів держави через релігійні переконання. Якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, воно може бути замінене альтернативною (невійськовою) службою».

У статті 24 Конституції України записано: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом. Не може бути привілеїв або обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних і інших переконань… етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками».

Отже, законодавство України приведене у відповідність до міжнародних акттів і гарантує реалізацію принципу свободи совісті. Найважливішою особливістю нашого часу є те, що ідея пріоритету прав людини все більш укорінюється в свідомості людей.