Специфіка розвитку релігії в сучасну епоху: релігійний модернізм та фундаменталізм

У сучасну епоху відбуваються глобальні цивілізаційні зміни, що залежать, насамперед, від високих темпів розвитку наукових знань та технологічного прогресу. Однією з таких помітних змін є процес секуляризації, який найвиразніше виявляється в країнах Європи й Америки, але дає про себе знати й в інших регіонах. У середньовічній Європі термін «секуляризація» означав повернення церковних або монастирських земель у приватну або державну власність. Цим же терміном позначалася й передача яких-небудь функцій із церковного ведення в розпорядження світської влади. В наш час під секуляризацією розуміється складний багатогранний процес звільнення різних сфер суспільного життя від панування релігійних інститутів.

У країнах Заходу секуляризація виявляється у втраті християнською церквою сфер, що перебували раніше під її контролем або впливом. На початку ХХІ ст. у більшості розвинених країн світу церква повністю відокремлена від державних структур. Право, політика, економіка, наука і мистецтво в здійсненні своїх функцій все частіше апелюють не до релігійних догматів, а, переважно, до «мирських» інтересів і потреб людини, окремих соціальних груп та суспільства загалом. Секуляризація впливає на цілісність культурного життя суспільства: зменшується кількість релігійної тематики в мистецтві, зростає вплив світської філософії на світогляд окремих індивідів та суспільну ідеологію. Поряд із різноманітними формами релігійного світогляду розвивається також і нерелігійний, секуляризований світогляд. Він не є внутрішньо цілісною системою, а його об’єднує одна ознака - нерелігійність. Найістотнішими особливостями цього секуляризованого світогляду є гуманізм та орієнтація на науку.

Щоб зрозуміти сучасний стан релігії та окреслити перспективи її розвитку, слід розглянути її драматичну історію у ХХ ст. У цей період докорінно змінилася політична карта світу. Після першої світової війни релігія у багатьох країнах понесла суттєві втрати. Прогресивні зміни та революції, що відбувались у ті часи, йшли під антирелігійними гаслами. Починаючи з 30-40-вих років ХХ ст., релігія переходить у контрнаступ і значно посилює свої позиції. Криза Західної цивілізації, яка вилилась у дві світові війни, виникнення тоталітарних політичних систем, використання зброї масового знищення, підірвала віру у використання досягнення наукового та соціального прогресу на благо людства.

Як відповідь на експансію західних світських і ліберальних цінностей у другій половині ХХ ст. з’являється релігійний фундаменталізм. В Індії, Алжирі та багатьох інших країнах Азії й Африки релігійні організації відіграли провідну роль у національно-визвольній боротьбі.

Наука сприяла значним змінам у релігійному світогляді - призвела до «десакралізації» світу, коли явища природи, суспільного життя та психіки отримують пояснення без посилань на втручання Бога. Проте релігія виявилася надзвичайно гнучкою у способі інтерпретації наукових відкриттів та повернула собі моральний авторитет критикою антигуманних способів їх використання. Релігійні діячі беруть на себе функцію суспільної совісті, закликають до проведення соціальних реформ, щоб уникнути екологічної катастрофи та подолати інші так звані глобальні проблеми сучасності. (про що йшлося в темі «Стратегія майбутнього»).

Стан релігії на початку ХХІ ст. є досить суперечливим, і дати йому однозначну оцінку досить складно. Можна зазначити, що й у теперішню епоху існує тенденція до подальшої секуляризації всіх сфер суспільного життя.