Історична періодизація суспільного розвитку

Існує значне різноманіття підходів до визначення історичної періодизації суспільного розвитку, основними з яких є формаційний, цивілізаційний, хвильовий та осьовий.

Формаційний підхід репрезентує лінійну концепцію філософії історії, відповідно до якої всесвітня історія тлумачиться як єдиний процес поступального висхідного розвитку у просторі-часі на засадах дії певних законів. Суспільно-економічна формація – це соціум на певній стадії історичного розвитку з відповідними цій стадії економічним базисом, політичною та духовною надбудовами. В основу цього розвитку покладені закони матеріалістичної діалектики, які ґрунтуються на ідеях поступальної й прогресивної зміни способів виробництва. Важлива роль у зміні формацій належить класам, які рішуче впливали на хід історії завдяки реалізації законів класової боротьби. К. Маркс розрізняв три великі стадії людства: первісна суспільно-економічна формація (докласове суспільство), вторинна суспільно-економічна формація (класове суспільство), третинна суспільно-економічна формація (безкласове суспільство). В марксизмі-ленінізмі цей підхід був трансформований в так звану „п’ятичленку”: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична формації.

Цивілізаційний підхід, представляючи нелінійну концепцію розвитку суспільства, відстоює існування низки самодостатніх культурно-історичних цивілізацій, локалізованих у просторі та часі. Ці концепції покладають в основу формування кожної локальної цивілізації певний тип етнічної культури. Наприклад, М. Данилевський обґрунтував існування єгипетської, китайської, індійської, іранської, єврейської, романо-германської (європейської), грецької, римської, новосемітської (аравійської) тощо цивілізацій. У межах цього підходу суспільний розвиток розглядається не як послідовне прогресивне розгортання єдиної історії людства, а циклічно – як послідовність подій, що повторюються через деякий проміжок часу. Кожна цивілізація, за аналогією з живим організмом, проходить певні стадії розвитку: від виникнення до занепаду. Утверджується концепція поліцентричності, відповідно до якої можуть існувати багато автономних осередків розвитку світової цивілізації. Так, філософи, прибічники цієї точки зору говорять про існування 21 (А. Дж. Тойнбі), 11 (М. Данилевський), 8 (О. Шпенглер) цивілізацій. Висловлюється припущення, що деякі цивілізації можуть існувати одночасно, втілюючи різні моделі соціального порядку.

У цих концепціях по-різному розв’язується проблема рушійних сил розвитку цивілізацій. Так, А. Дж. Тойнбі в своїй праці „Осягнення історії” висуває теорію „виклику-відповіді”, де виклик – це складна обставина природного або соціального характеру, яка призводить або до зникнення народу або, у разі гідної „відповіді”, до виникнення цивілізації. На його думку, рушійними силами цивілізації є творча меншість, люди-носії творчого імпульсу, що „відповідають” на історичний „виклик” і ведуть за собою інертну більшість.

Близьким до цивілізаційного є технократично забарвлений, хвильовий підхід, запропонований сучасним американським соціологом і філософом Елвіном Тоффлером (нар. 1928 р.). Е. Тоффлер в праці „Третя Хвиля” говорить про існування тисячолітніх циклів розвитку цивілізації. Техніка, переконаний він, є визначальним чинником, який обумовлює цю циклічність. Від розвитку техніки залежить тип суспільства й культури. Вплив техніки на соціум має хвилеподібний характер. Перша, аграрна, хвиля розпочалася з неолітичної революції й породила аграрний тип культури. Друга хвиля, індустріальна, розпочавшись із промислової революції, викликала до життя заводське виробництво. Наприкінці ХХ століття розпочалася нинішня, третя хвиля, яка асоціюється з „інформаційним суспільством”, сутність якого – виробництво й поширення науково-технічної та іншої інформації. Матеріальними виявами цієї хвилі є повсюдне застосування комп’ютерів, турбореактивної авіації, гнучких технологій, поновлювальних джерел енергії. Змінюється й спосіб життя: складаються новітні типи відносин у родині, в сім’ї, на роботі тощо.

Р.Арон, В.Ростоу, Д. Белл, О. Тоффлер розглядають розвиток суспільства як процес поступальної технологічної еволюції. Відповідно до цього вони розрізняють доіндустріальне (або аграрне, традиційне), індустріальне, постіндустріальне (або інформаційне) суспільства. Це дискусійні підходи і продовжують розвиватися іншими дослідниками в різних країнах світу.

Доіндустріальне (традиційне) суспільство виникло на етапі переходу людини від збиральництва до землеробства 8-9 тис років тому. В економічній сфері в доіндустріальному суспільстві спостерігалася залежність людини від природних умов та домінування натурального господарства. В соціально-політичній сфері помітною була ієрархічна поляризація суспільства. Тут панувала деспотична влада монархічного типу, яка опиралась на позаекономічний примус та авторитет релігії. Головним способом передачі соціального досвіду була традиція. Звідси й його назва – традиційне.

Індустріальне суспільство з’явилося 300 років тому з виникнення великого промислового виробництва. Ідеологічним ядром цього суспільства стала ідея прогресу, яка виявилася в прагненні людей постійно збільшувати обсяги виробництва, споживання, примноження знання. В економічній сфері розвиток промисловості відсунув аграрний сектор. Виробництво товарів та послуг почало домінувати над виробництвом засобів виробництва. Безперервно ускладнювалася система поділу праці, що сприяло розвитку та вдосконаленню системи загальної й професійної освіти. У соціальній та політичній сферах виникла уява про права людини; довіра до людей замінюється довірою до соціальних інститутів, відбувається бюрократизація життя громад, формується громадянське суспільство і правова держава. Іде процес секуляризації культури.

Постіндустріальне (інформаційне) суспільство – одна з назв сучасного західного суспільства, яке вичерпало індустріальну стадію та вступило в якісно нову стадію перетворень, обумовлених суттєвим зростанням ролі наукового знання в житті суспільства. Цей термін запровадив у своїх статтях американський соціолог Д. Белл у 70-х рр. ХХ ст. Вважається, що перехід до постіндустріального суспільства відбувався в 70-80-ті рр. ХХ століття. Втім, на сьогодні це скоріше теоретична модель, яку починають реалізовувати сучасні західні країни. Головною ознакою постіндустріального суспільства є виробництво та поширення інформації. Зокрема, у своїй роботі „Прихід постіндустріального суспільства” Д. Белл назвав такі його риси: 1) перехід від економіки виробництва до економіки обслуговування; 2) поділ населення за родом занять із перевагою професійно-технічного класу; 3) першість теоретичного знання як джерела нововведень над емпірією; 4) планування та контролювання технологічних змін; 5) створення нової „інтелектуальної технології” (ІТ). (Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія.- К., 1996.- С.194-250).

Порівняно з індустріальним суспільством в економічній сфері постіндустріального суспільства відбувається заміна системи уніфікованого масового виробництва на мобільні системи з виробництва дрібносерійних товарів, акцент робиться не на кількості, а на різноманітності продукції. Створюється економіка послуг. У всіх сферах виробництва, як матеріального так і духовного, провідна роль належить інформаційним технологіям; стрімко розвивається новий сектор економіки – виробництво знань, знання перетворюються на найбільший ресурс суспільства. Людство переглядає свою стратегію взаємодії з природою, застосовуючи природозберігаючі технології.

У соціальній сфері відбувається поступове стирання меж між верствами, стратами, класами. Провідними критеріями соціального розшарування стають здібності, знання, рівень професійної підготовки. У професійній сфері помітно переважають технічні фахівці та люди творчих професій. У політичній сфері відбувається проникнення у вищі ешелони влади висококваліфікованих інтелектуалів; виникає новий тип демократії –демократія консенсусу.

Суспільний розвиток доводить, що суспільство є не лише цілісною і впорядкованою, але й відкритою до змін системою. Виявлення джерел та сутності суспільного розвитку є непростою проблемою, адже на цей процес впливають економічні, політичні, соціокультурні фактори.