Історичні типи та форми релігії

Історичні типи та форми релігії склались і розвинулись упродовж усієї історії людської культури. В історії релігієзнавства відомо чимало спроб здійснити класифікацію релігійних вірувань. Так, перша з них, богословська класифікація, вирізняє (за критерієм ставлення релігії до откровення) два типи релігій: 1) природні релігії (створені й обмежені розумом людини); 2) релігії одкровення (іудаїзм, християнство, іслам).

Друга, етно-лінгвістична класифікація М.Мюллера. В своїй праці «Релігія як предмет порівняльного вивчення», дотримуючись критерію походження від спільного джерела (мови), М.Мюллер пропонує виділити три групи релігій: 1) релігії асирійських народів, куди входять усі індоєвропейські народи, які у Ведах означаються терміном «ар’я» - благородний. Ці народи шанують Бога у природі; 2) релігії семітських народів, до яких входять народи семіто-хамітської групи – давні євреї та вавілоняни, фелистим’яни, араби, арамеї і т.д. Ці народи шанують Бога, як розпорядника долями індивідів і поколінь в історії; 3) релігії туранських народів, куди входять народи території Уралу, Алтаю, Китаю.

Наступні класифікаціі є еволюціоністськими. Перша з таких належить відомому німецькому філософу Г.Гегелю. В «Лекціях із філософії релігії» він пропонує стадіальну класифікацію релігій, оскільки історія для нього є не чим іншим, як поступом Абсолютного Духу по стадіям.

І. Природні релігії як єдність природного й духовного і в цій єдності осягається Абсолют (відповідає стадії дитинства людства), має підстадії:

1) безпосередньої релігії або чаклунства;

2) релігії субстанції:

а) релігія міри (китайська релігія);

б) релігія фантазії (брахманізм);

в) релігія «в собі буття» (буддизм);

3) природна релігія в переході до релігії свободи:

а) релігія добра і світла (перська релігія – зороастризм);

б) релігія страждання (фінікійська або сирійська);

в) релігія загадок (єгипетська релігія);

ІІ. Стадія релігії свободи або духовної індивідуальності, має підстадії:

1. релігія величі (іудейська релігія);

2. релігія краси (грецька релігія);

3. релігія доцільності (римська релігія).

ІІІ. Стадія абсолютної релігії (християнство, в якому Бог пізнається в Його відчуженості і конечності).

Вадою цього підходу є те, що в класифікації Г.Гегель не знаходить місця для ісламу. Він не відкидає додання ісламу до класифікації, але зазначає, що це вже буде зворотній бік абсолютної релігії.

Існує еволюціоністська класифікація американського соціолога Р.Белла. Беручи за критерій еволюцію свідомості і як, наслідок, ступінь диференціації системи релігійної символіки, він виділяє п’ять типів релігій:

1). Примітивна релігія (австралійська релігія);

2). Архаїчні релігії (неолітичні культи народів Африки, Полінезії і туземського нового світу);

3) Історичний тип релігії (іудаїзм, індуїзм, буддизм, конфуціанство, християнство та іслам);

4) Ранньо-сучасна релігія (пореформаційний протестантизм та католицизм після ІІ Ватиканського собору);

5) Сучасна релігія (релігійний плюралізм).

Марксистська типологія релігій побудована за критерієм зміни економічних формацій відомим італійським марксистом і релігієзнавцем А. Даніні:

1. релігії рабовласницького суспільства;

2. релігії феодального суспільства;

3. релігії капіталістичного суспільства;

4. релігійні пережитки при соціалізмі;

5. відсутність релігії при комунізмі.

Серед вітчизняних і російських релігієзнавців, переважаючою є еволюціоністська класифікація релігій Ф. Енгельс, яку не коректно вважати марксистською. У праці «Бруно Бауер і першопочаткове християнство» Ф. Енгельс виділяє три типи релігій: 1) родоплемінні культи; 2) національно-державні релігії; 3) світові релігії.

Родоплеменні культи – це ранні форми релігії за рівнем розвитку, які виникли ще у первісному суспільстві. У цих релігійних формах фіксуються особливості соціальної організації економічної структури і духовного розвитку родоплемінних союзів. Родоплемінні релігії містять такі форми, як анімізм, фетишизм, магію тощо. Головним об’єктом поклоніння є духи. Пережитки цих вірувань і культів існують і в наш час у деяких районах Азії, Африки, Океанії, Австралії й Америки, де збереглися елементи родового і племінного способу життя, а також як елементи в розвинутих релігіях.

Національні релігії (або етнічні) – це один з історичних типів релігій, які склалися на ранніх етапах розвитку певного етносу (народності) та переважно у межах окремої країни. Вірування й культові системи національних релігій відобразили історичні, побутові та культурні умови тієї чи іншої народності й закріпили специфіку певної етнічної спільності, а тому, як правило, національні релігії не виходили за межі тієї чи іншої спільноти. У них головними об’єктами релігійного поклоніння були не духи, а боги, які мають владу і щодо надприродних об’єктів, і над людським суспільством.

Національні релігії існують в Індії – індуїзм, джайнізм, сикхізм; в Китаї – конфуціанство, даосизм; в Японії – синтоїзм; в Ізраїлі – іудаїзм та ін. Як у минулому, так і тепер національні релігії зміцнюють тенденцію до національного відокремлення, а інколи формують у свідомості людей ідею національної переваги.

Світові релігії – цей термін означає історичний тип релігій, які подолали етнонаціональні межі й стали відкритими для всіх народів. На відміну від національних релігій, вони набули міжнаціонального характеру. До них відносяться буддизм, християнство та іслам. За рівнем розвитку буддизм є політеїстичною релігією, а християнство та іслам – монотеїстичні. Їхнє виникнення стало важливою віхою в історії релігії тому, що вони мають у собі гуманістичні моменти, що сприяє творчій активності і самовдосконаленню людини. Всіх їх поєднує саме гуманістична орієнтація. Віра в надприродне стає вірою в людину, як найвищу цінність стає божественне в людині.

У 90-х роках ХХ ст. серед релігієзнавців з’явилася тенденція окремо розглядати нетрадиційні релігії, синкретичні рухи та течії.

Нетрадиційні релігії, синкретичні рухи та течії – це окрема група релігій, які набули поширення у сучасному світі. Їх загальна кількість не піддається точному обліку, але вони діляться на кілька напрямів. Серед них – релігійні об’єднання, які видають себе за новітній тип християнства, спираються на біблейські тексти, але поєднують ці положення з елементами східних культів, язичництва чи магії («Нові християни», «Діти Бога», «Сім’я любові», «Церква уніфікації» Сан Мен Муна, «Церква Армагедона», «Церква живого слова» та багато інших). До інших напрямів відносяться поширені в основному в США східні, головним чином, індійські культи, перенесені на соціальні основу Заходу, що проповідують різні варіанти індуїзму, буддизму («Рух Харе Крішна», «Дзен-буддизм», «Місія божественного світла» та інші). Є об’єднання, що займаються переважно «духовними» справами, психотерапевтичними сеансами й процедурами під релігійною оболонкою («Церква сайєнтології», «Товариство трансцендентної медитації», «Біле братства» тощо). Існують специфічні секти, які тяжіють до магії та різних форм містики. Поширення набули сатанинські культи. Взагалі нетрадиційні релігії здебільшого поєднують у собі елементи різних віровчень. Їх виникнення, як правило, спричинювала криза традиційної релігії, а також пошуки нових ціннісних орієнтирів. Прихильники цих течій є і в нашому суспільстві серед певних груп і прошарків молоді, а також інтелігенції, переважно технічної.

Отже, класифікація релігій, здійснена вітчизняними релігієзнавцями набуває такого вигляду: 1) родоплемінні культи; 2) національні релігії; 3) світові релігії; 4). нетрадиційні релігії, синкретичні рухи та течії.