Релігії Греції та Риму

Історія Стародавньої Греції починається з кріто-мікенського періоду. Релігія цього періоду багато в чому схожа на інші ранні релігії, вона починається з міфології періоду матріархату, де акцентуються анімістичні та фетишистські уявлення, обґрунтовується культ предків та тотемізм. Важливе місце в релігійних віруваннях того часу займали землеробські культи, особлива шана належала Деметрі (богині родючості). Також існували мисливські та промислові культи, тому вклонялися Артеміді (богині полювання), Зевсу, Асклепію (богу лікувальної справи). Розквіту та довершеності грецька міфологія набуває в період патріархату, коли утворюється олімпійський пантеон богів, тому видiляють докласичний (архаїчний) i класичний (героїчний) перiоди у формуванні релігії Стародавньої Греції. Перший завершується до початку ІІ тисячоліття до н.е. (учені використовують до цього періоду також назву хтонiчного (вiд грецьк. «земля»), тому що земля вважалася загальною матір’ю, яка все породжує й годує, а вся природа i все те, що є на землі, виявлялося живим), другий охоплює ІІ тис. до н.е. i завершується міфами про загибель героїчних поколінь.

У давньогрецькій релігії можна виділи три покоління богів. До першого відносяться Земля (Гея), День та Ніч, Світло. Усі вони зародилися від Хаосу. і змушені вступати в шлюби, тому що з’явилась ще одна сила, що рухає світом: Ерос – Любов, яка дає життя i спонукає до шлюбу. Під впливом Еросу Земля народжує із себе рівний їй простір – Уран (Небо). Вони вступають у шлюб i народжують друге покоління богів, якими були титани та титаніди. Діти Землі i Неба безсмертні, вони утворюють між собою подружні пари, змішують в одне ціле круговерть космічних стихій. Головним серед титанів був Кронос. Саме він підступно позбавляє влади свого батька Урана, (навчений матір’ю, він оскопив батька, що спав,) і стає головним серед титанів та титанід. Ставши правителем, Кронос у шлюбі зі своєю сестрою Реєю мав шістьох дітей: дочок – Гестiю, Деметру, Геру, i синів – Аїда, Посейдона, Зевса. Пам’ять про власний злочин примусила Кроноса остерігатися своїх дітей, тому, як тільки дитина народжувалася, він її з’їдав. Рея врятувала Зевса, підсунувши Кроносу замість дитини камінь, загорнутий у пелюшки. Діти Кроноса та Реї представляють третє покоління грецьких богів, від шлюбів яких утворюється пантеон олiмпiйських богів. До нього традиційно зараховують: Гестiю (богиня домашнього вогнища), Гефеста (бог вулканічного полум’я, покровитель ковалів та ремісників), Деметру (богиня землi та землеробства), Зевса (бог неба, грози, грому), Геру (дружина Зевса, богиня подружнього щастя i материнства), Афiну (богиня мудрості i справедливої війни), Гермеса (бог родючості, торгiвлi, подорожей), Аполлона (бог світла i Сонця), Артемiду (покровителька тварин i полювання, богиня Місяця), Ареса (бог підступної війни), Афродіту (богиня кохання i краси), Дiонiса (бог виноробства).

У Стародавній Греції існували й релігійні секти, найбільш відомими серед яких були піфагорійці та орфіки. Також була поширена ворожба, тому особливо шанувалися оракули – прорицателi. Найбільш відомий серед них Дельфiйський оракул, пов’язаний із культом Аполлона. Він вiдiгравав значну роль у суспiльно-державному житті, його словами освячувалися найважливiшi рішення.

У Стародавній Греції були розповсюджені жертвопринесення, яким найчастіше поставали овочі, зерно та інші продукти природного походження. В особливо святкових та значних випадках здійснювалися гекатомби (принесення в жертву ста тварин).

Починаючи з VII ст. до н.е., греки почали будувати кам’яні храми, а в грецькій архiтектурi складаються визначені типи архітектурних споруд – ордери (дорiйський, iонiйський, корiнфський). Найбiльш відомими храмами вважаються Парфенон на честь Афiни, храм Артемiди в Ефесi, Храм Зевса в Олiмпiї та iн.

Для релігії Стародавнього Риму характерне поклоніння родовим, сімейним культам, оскільки кожен рід обов’язково мав свого духа-покровителя. Деякі з цих духів-покровителів пізніше стали загальноримськими божествами, віра в яких збереглася навіть за часів християнства.

Духи-покровителі були також і у кожної людини, проте духів-покровителів чоловіків називали геніями, а духів, що покровительствували жінкам, – юнонами.

Зберігався й землеробський культ, але в основному серед плебсу, простого народу. Із землеробськими культами спочатку були пов’язані такі боги, як Юпітер, Венера, Сатурн, Марс. Окрім них, вшановували Фавна, Цереру, Термінуса та ін. Цим богам присвячували релігійні свята: на честь Фавна 17 лютого відзначали луперкалії, на честь Сатурна у грудні – сатурналії, квітень представляв свято на честь Церери, на честь Юпітера у квітні та серпні відбувалися віналії. Усі свята пов’язувалися із землеробським циклом – сівба, збір урожаю тощо.

Цікавими представниками давньоримської релігії були так звані «миттєві боги», які відповідали за різноманітні події у житті людини (перший крик дитини, перший крок дитини, перше слово тощо). За період фізичного дозрівання дитини відповідало одразу декілька богів, а коли дитина починала ходити до школи, то одна богиня водила її туди, а інша повертала додому.

До нашого часу збереглися уявлення про богиню Фортуну, корені якого сягають у давньоримську релігію, де існували боги, які уособлювали певні чесноти та поняття – Щастя, Мир, Справедливість тощо.

Класичний період розвитку давньоримської релігії характеризується домінуванням богів, які були покровителями певних міст, особливо Риму.

На відміну від Стародавньої Греції, у Римі жерці не відігравали значної ролі у політичному житті суспільства. Вони вважалися державними службовцями, а боротьби між світською та релігійною владою практично не було.

Індуїзм

Історію релігії стародавньої Індії прийнято поділяти на три періоди – ведичний, брахманістський та індуїстський.

Перший пов’язаний із Ведами – збірками гімнів, молитов, заклинань тощо. Веди (санскр. «знання», споріднено із слов’янським «відати») складалися протягом II тис. до н.е., кілька століть залишаючись в усному переказі, i були канонiзованi на початку I тис. до н.е. Найдавнішою вважається Рігведа, основним змістом якої є возвеличення богів та їхніх вчинків, друга частина – Самаведа, де практично повторюються тексти першої збірки, за винятком 75 гімнів, третя збірка має назву «Яджурведа» й існує в декількох варіантах Чорна Яджурведа та Біла Ядружведа), четверта збірка – Атхарваведа.

Пантеон ведичних богів є таким: Д’яус – «батько богів». бог неба, Прітхіві – його дружина, богиня землі, саме вони вважалися прапредками світу, богів та людей. Їхній син – Індра, бог грому та блискавки. Також до пантеону входять Варун (бог нічного неба, небесної та земної води), Парджанья (бог дощу), три боги, які уособлювали сонце – Сур’я, Савітрі, Пушан; бог грози та бурі Рудра, бог вогню Агні, а також Сома – бог священного напою, який дарує надприродну силу.

До загальних рис ведичної релігії можна віднести: визначне значення жертвопринесення у процесі спілкування людей з богами (жертви були рiзними – як кровавими, так i безкровними. існувала певна iєрархiя кровавих жертв: людина – найвища жертва, потiм – кiнь, бик, баран, козел, домашнi жертви відправлялися господарями переважно у вигляді молока, масла, меду, хліба, особливе значення мала жертва священного напою – соми), боги в основному уособлюють природні сили та явища, домінування богів чоловічої статі, практична відсутність храмів.

У період брахманізму головну роль отримує магія, відповідно укріплюється авторитет жерця як провідника між людьми та богами. Також виникає культ аскези – тапас, оскільки аскетам приписується надприродна сила, яка здатна зрушити трони богів.

До пантеону зараховуються нові боги, серед яких значне місце займають богині: бог Вена (з нього все виникає, і у нього все повертається), Кала (божество часу), Кама (божество кохання та сексуальної практики) Скамбха (божество життя). Головним божеством оголошуються Брахма.

Саме в цей історичний період утворюється система каст – брахмани (жерці), кшатрії (військові та аристократи), вайш’ї (ремісники, скотарі та землеробці), шудри (або недоторкані: маги, повії, циркачі, злодії). Надзвичайного значення набуває ритуальна сторона, яка веде до пiднесення варни брахманiв. Вважалося, що свiт пiдкоряється богам, боги пiдкоряються заклинанням, заклинання пiдкоряються брахманам, тому брахмани стоять вище від богiв. Отже, боги підкоряються кастовому розподiлу і також стають кастовими: Брахма – бог брахманів, Індра – кшатріїв, Рудру (пізніше ототожнений з Шивою) стає богом землеробців, вайш’їв. Шудри взагалі не мали свого культу богів.

Центральне мiсце у світогляді брахманізму відводиться iдеї перевтiлення, колообiгу життя (сансари), яка пов’язана з ланцюгом перевтілень. Сансара (або «колесо Сансари») – це феноменальне буття, все те, що сприймається почуттями i перебуває у постiйнiй змiнi. Процес перевтiлення «регулює» карма (закон відплати), яка містить сукупнiсть усiх добрих i злих дiй, думок, слів та вчинків кожної людини, а також попереднiх iснувань, якi визначають долю людини у майбутнiх iснуваннях. За феноменальним, зовнiшнiм буттям приховується вища реальнiсть. Ця реальнiсть є Брахман (вища первинна єднiсть), Атман (вище iндивiдуальне начало, самосвідомість Брахми) – вiчна i нескiнченна першопричина феноменального свiту. Головною метою стає «духовне звiльнення» (мокша) вiд нескiнченного процесу сансари i закону карми.

Iндуїзм, який прийшов на зміну брахманізму, від останнього вiдрiзняється демократизацiєю культу. Індуїзм сприяв утвердженню в Індії феодального ладу, оскільки брахманізм як аристократична релігія втратив вплив на різні верстви населення і мав обмежені можливості для самооновлення та саморозвитку.

Основою індуїмзу є концепція реінкарнації (перевтілення душ як у людське тіло, так і в тіло тварини, рослини тощо). Кінцевою метою перевтілення є злиття душі з Абсолютом. Індивідуальна людська душа – це людське Я, Атман, що прагне з’єднатися зі світовою душею – духовним Абсолютом-Брахмою, що і є безсмертним духом і знаходиться в душі людини, яка є його частинкою. Відповідно, бог існує і поза людиною, і в самій людині, тому сенс людського життя – осягнення Абсолюту, злиття душі з ним. Досягнути такого з’єднання можна трьома шляхами – добрі справи, любов та знання. Йдучи цими шляхами, людина постійно має пам’ятати закони та правила своєї касти, в усьому покладатися на бога.

Індуїзм пов’язаний із поняттям космічного духовного початку, який має три іпостасі (Вішну, Шива, Брахма) і має назву Тримурті. Кожний член тримуртi виконує свою функцiю: Брахма – творець свiту, Вiшну – його охоронець, Шива – руйнівник і водночас захисник. Залежно від того, який бог вважався головним, у індуїзмі виділяють два напрямки – шиваїзм і вішнуїзм.

Представники першого віншували бога Шиву – покровителя аскетів, якi прагнули до руйнування i змiни, до злиття з Вiчнiстю й Абсолютом. Пізніше йому почали приписувати ще одну функцію – «покровитель чоловічої життєдайної сили». До Шиви звертаються подружні пари, якi прагнуть мати дiтей. Вважається, що вся сила величезних потенцiй Шиви залежить вiд його духовної енергiї (шактi), що накопичуться пiд час медитацiї й аскетичної дiяльностi, а також є виявом його чоловiчої життєдайної сили. Втiленням космiчної енергiї Шиви, яка регулює свiтовий порядок, є його танок-оргія («тандава»). Тому до обов’язків Шиви також відносилися опікування ритмом та танцями. Зображують цього бога заглибленим у самоспоглядання аскетом або чотирируким богом у переможному танці (тоді Шива зветься Натараоджа). Також зустрічаються зображення Шиви з п’ятьма обличчями (тоді він зветься Панчауакхі). Мiж бровами у нього знаходиться око розгнiваного руйнiвника, погляд якого може спалити світ. Чотири руки свідчать про могутність, а з виникненням третього ока Шиви пов’язана цікава легенда: Шива заглибився у роздуми, коли раптом до нього підійшла дружина Ума й закрила йому очі, а світ охопила темрява. Саме тоді й виникло третє око, спалахнуло як сонце, спаливши все на Гімалаях. Окрім третього ока, на лобі у Шиви – півмісяць, а у волоссі – маленька жіноча голова, з якої витікає Ганг. Руки, ноги та шию божества обвивають кобри, поряд насторожі стоїть білий бик Нанду. Прикрашає Шиву намисто з людських черепів, а в руках – тризубець.

У шиваїзмі виникають культи жiнок Шиви, яких є три Дурга (неприступна), Калi (чорна) і Парваті (дочка гори). Дурга вважається богинею, яка контролює і стимулює народження, а Калі – войовнича богиня, яка не боїться вступати у бої з демонами. Традиційно вона зображалася чотирирукою чорною жінкою, прикрасами якої були намисто з людських голів, сережки з людських тіл та фартух із кісток людських рук. Це є наслідком того, що Калі пожирала війська ворожих демонів, пила кров їх полководців, а якщо вона була поранена, то краплини її крові, падаючи на землю, перетворювалися на воїнів. До ХІХ століття існувала практика людських жертвопринесень під час здійснення свят на честь культу Калі (жерців, які здійснювали ці жертвопринесення, називали туги – душителі).

У Шиви та Калі було двоє синів – Ганеша (бог мудрості та добра) та Сканда (бог неагресивної війни). Уся родина Шиви опікується людськими справами, тому до неї постійно звертаються віруючі.

Прихильники вішнуїзму головним вважали бога Вішну – охоронцями миру, який з’являється на землі у різних втіленнях (аватарах). Традиційно цей бог зображується чотирирукою людиною з темносиньою шкірою, що тримає диск (символ царської влади), палицю (знак могутності) та два священні предмети – мушлю і квітку лотосу. Згiдно з розповсюдженою класифікацією, iснує 10 аватар Вiшну:

1) риба, до якої був прив’язаний ковчег благочестивого Ману, що врятувався під час всесвітнього потопу й врятував Веди;

2) черепаха, яка допомогла богам перемогти демонів, збила океан, як збивають молоко, щоб одержати масло, з якого було виготовлено нектар безсмертя;

3) вепр Варахар, що врятував потопаючу в океані Землю, піднявши її на своїх іклах;

4) людина-лев Нрісінх, який переміг демона, що знищував богів;

5) карлик, який переміг демона Балі, що захопив небесний, земний та підземний світи;

6) Парашурама, який 21 раз винищував кшатріїв і остаточно поставив їх нижче від брахманів;

7) Рама, син одного з царів Північної Індії;

8) Кришна – переміг демона Камсу;

9) Будда;

10) Калка (лицар на білому коні), майбутній бог-рятівник світу, який з’явиться у визначений час і остаточно звільнить світ від демонів.

Вішнуїзм та шиваїзм існують паралельно, між ними немає антагонізму. Навпаки, вони мають спільний культ, тотожні магічні прийоми, навіть визнають два спільні свята – свято весни (холі) та свято осені (дівалі). Індуїзм є не лише релігією, а й певною мірою способом життя індусів. Саме тому він існує вже понад 3,5 тис. років і більшість населення сучасної Індії є прибічниками індуїзму.