Напрями буддизму

На ІІІ соборі (ІІ – І ст. до н.е.) в м. Патакіпутрі буддизм розділився на дві течії: Хінаяну («малу колісницю», яка спочатку об’єднувала 18 шкіл, а до теперішнього часу збереглася лише школа Тхеравада) та Махаяну («велику колісницю»). Хінаяна вважається початковим буддизмом у всій його чистоті й ортодоксальності. Суттєвий акцент тут спрямовується на особисте спасіння, на власні зусилля людини, яка позбавляється кайданів сансари. Будда постає у цьому вченні як людина-носій виняткових моральних чеснот, великий учитель. Вся обрядовість хінаяни спрямована на вшанування місць перебування Будди за його життя. Мета медитації у хінаяні полягає у зосередженні для плідного сприймання інформації, коли власний порятунок є важливішим, ніж порятунок інших. Послідовники цього напряму визнають, що існує лише одна тисяча будд. Хінаяна поширена в Південній і Південно-Східній Азії, насамперед у Шрі-Ланці, Бірмі, Таїланді, Лаосі.

Засновником махаяни вважається буддистький філософ і проповідник Нагараджуна. Віровчення зосереджене на тому, що порятунок інших людей є важливішим від власного, а щира віра рятує більше, ніж виконання ритуалу. Махаяні притаманний універсальний характер звільнення: можливість досягти стану Будди дається всім істотам, оскільки вони мають споконвічно сутність Будди.

Центральним положенням махаяни є вчення про бодхісатв (милостиві надприродні істоти, які допомагають шанувальникам звільнитися від сансари). Досягти нірвани в махаяні можна без обов’язкової посвяти в ченці. Кількість будд у махаяні доведена до безкінечності. У махаяні по-новому розглядають концепцію Будди, який у цьому вченні виступає вже не як людина, а як бог. З’являються декілька будд: Адибудда (творець світу), будда Амітабха (володар раю), будда Майтрейя (будда прийдешнього тощо). Натомість, реальний Сідхардха Гаутама Шак’ямуні лишається втіленням вічного світового принципу, його знаряддям.

Махаяну сповідують у Центральній Азії, Китаї, Японії, Кореї і В’єтнамі.

Напрямок буддизму, ваджраяна («діамантова колісниця», має інші синоніми: мантраяна, тантраяна або тантризм, сараджаяна) походить із напряму махаяни і склався в VIІ–ХІV ст. в Тибеті. Допускаючи існування бодхисатв, тантризм засвідчує свої витоки. Водночас він має й свої оригінальні риси – це перш за все специфічна система езотеричної практики. Цей напрямок ґрунтується на дотриманні різноманітних і досить складних ритуалів, які б заперечували миттєвий перехід, швидкий, як блискавка «ваджра» (зброя бога Індри) до нірвани. Багаторазове повторення мантр (віршів із ведичних текстів, які використовуються як чарівні формули і заклинання) є найвідомішим ритуалом тантризму. Вчення має й свої тантри – тексти, в основі яких лежить ідея людини–мікрокосму і уявлення про жіночу і чоловічу статеву енергію (шакті, що в перекладі з санскриту означає сила, енергія), трансформація якої призводить до розширення свідомості і просвітлення людини. Ваджраяна поширена, крім Тибету, в Монголії та Росії (Бурятія, Тува, Калмикія).

У поєднанні з анімістичними релігіями Тибету, зокрема «Бонпо» (форма шаманізму), тантричний буддизм набув особливої форми – ламаїзму. Засновником ламаїзму вважають тибетського ламу Цзонхаву (1357 – 1419). Зберігаючи основні буддиські положення, ламаїзм укладає складну обрядовість, формує інститут лам («лама» перекладається з тибет. як вищий) та підвищує шану й покірність їм, а також розвиває культ дерева. Старший син у сім’ї, зазвичай, посвячувався в ламаїські ченці. Існуює дві найвищі посади: далай-лама («лама-океан»), що вважається втіленням бодхісатви Авалокітешвари, і панчен-лама («лама-коштовність») – уособлення будди Амітабхи. Велике значення приділяється Майдарі-Будді – будді, що прийде й спасе та нагородить праведників, а грішників – покарає.

Головним канонічним текстом ламаїзму є канон Ганджур і Данджур. Ганджур є збіркою «Одкровення» (108 томів) Будди Ганджур – це тібетські переклади найважливіших сутр хініяни, махаяни та ваджраяни, діалоги й численні розповіді, що мали відношення до Будди, а також творів з астрології, медицини тощо. Данджур (225 томів) є коментарем до Ганджура і містить у собі розповіді, поеми, замовляння та переклади буддиських вчень.

Представники ламаїзму вважають, що тому, хто покладається на Будду, Дхарму, Сангху, необхідно самому породити троїсте сховище у своїй свідомості. А щоб оволодіти істинним сховищем – Дхармою, слід просуватися шляхом «трьох практик»: вищої моральності (адхишила), вищої медитативної зосередженості (адхиса-мадхи) та вищої мудрості (адхипраждня).

Внаслідок поєднання глибинних філософських ідей буддизму з традиційною китайською мудрістю (початок VI ст.) виникла течія чань-буддизму (в Японії сер.VI ст. – дзен-буддизм), мета якої полягає у досягненні відчуття всіх прихованих глибин і віднайдені прозріння, істини. У ХХ ст. ця течія набула особливої популярності у США та країнах Західної Європи.

На початку ХХІ ст. буддизм виходить за межі свого традиційного поширення і знаходить своїх послідовників як у Європі, так і в Америці. Сьогодні діяльність буддистських організації спрямована на створення міжнародних об’єднань буддистів, що ставлять перед собою завдання вирішення суттєвих проблем сучасного людства.