13.5. Іслам

Іслам ( у перекладі з арабської - надання себе Богу, поко­ра) - не третя, наймолодша світова релігія. Іслам належить до числа найбільш розповсюдженних релігій, його сповідують близь­ко 1 млрд 300 млн людей. Мусульманські громади мають місце більш ніж у 120 країнах, у 35 країнах мусульмани складають більшість населення, 28 країн визнають іслам державною релі­гією (Єгипет, Саудівська Аравія, Кувейт, Марокко та інші).

Іслам виник на початку VII ст. на Аравійському півострові. Серед передумов ісламу слід виділити: по-перше, внутрішні зміни (розчарування серед арабів, схильність до фаталізму, не­задоволеність старими богами, появу загально-аравійських бо­жеств: Аллаха, ал-Лат, Манат, ал-Узза); по-друге, зовнішні пе­редумови, а саме вплив та розвиток вже існуючих релігій -християнства, іудаїзму та зороастризму.

Традиція ісламу пов'язана з ім'ям його засновника та про­рока Мухаммеда, чия біографія в цілому збережена у Корані та багатьох легендах. Легенди пов'язують життя Мухаммеда з найголовнішою і найдавнішою святинею арабських племен -Каабою. Кубічний храм Кааба з вмурованим у стіну чорним каменем був об'єктом поклоніння для всіх арабських племен. Навколо Кааби знаходились 360 зображень різних божеств і священний колодязь Зем-зем. Раз на рік аравійці здійснювали паломництво (хадж) до Мекки, де розташовувалась Кааба.

Мусульманський Переказ розповідає, що на Мухаммеда зійшло небесне одкровення, з ним говорив Аллах. Повеління «І вимовляй, і проголошуй, і читай напам'ять!» Мухаммед сприй­няв як дароване йому знання, як те, Ідо сам Бог - головне дже­рело знання для людей - навчив людину тому, чого вона не знала. Мухаммед вийшов до людей і став проголошувати перед ними слово Боже - Коран. Ці проповіді містили та формували підвалини віровчення ісламу. Мухаммед закликав відмовитися від віри в безліч божеств і поклонятися тільки одному - єдино­му Аллаху, з волі котрого все відбувається: він дає, і він же бере; він винагороджує за смиренність і віру, але й карає за гординю й нечестя. Людське існування не є нескінченним: світу настане кінець. Тоді усе буде перевернуте і знищене; усі мертві воскрес­нуть і встануть перед божим судом. Кожного судитимуть за його діла, і кожного очікує відплата за земне життя. Ті, хто вірив в Аллаха, поводився благочестиво й праведно, попадуть у райські сади; тих же, хто був неправедним та вірив у погансь­ких богів, чекає геєна вогненна.

Поступово навколо Пророка згуртовувалися муслім, що відддали себе Аллаху, створювалося ядро громади мусульман, яка 20 вересня 622 року здійснила хіджру - переселення в оазис на півночі від Мекки. Це місце стали називати Місто Пророка, або Медина. Саме в ньому була побудована перша мечеть та з'явилося нове об'єднання людей, яке скріплювала не спорідненість крові, а віра в єдиного Бога. Це - знаменита умма-ан-набі - громада, якою Мухаммед управляв Пророка, єдиної людини, спроможної спілкуватися з Аллахом, одержу­вати від нього вказівки і накази.

Поступово формувалися правила благочестивого поводжен­ня, права і обов'язки мусульман, Бог, у якого з плином часу з'явилося ім'я Рахман (Милостивий), продовжував навівати Мухаммедові нові аяти Корану, де докладно роз'яснювалося, як треба будувати життя громади, розподіляти майно та військо­ву здобич. Проголошувалися заборони на лихварство, азартні ігри, п'янкі напої, на вжиток у їжу свинини тощо. Мусульмани віддавали частину прибутків на потреби міста, постували.

Підтримували милостинею бідняків, регулярно молилися, звер­таючись обличчям до Єрусалиму. Проте з другого року хіджри кіблою (тобто напрямком, котрого дотримуються при молитві) стає мекканська Кааба, проголошена головним святилищем ісла­му, паломництво до неї вважалося обов'язком кожного щирого мусульманина.

У зв'язку з цим головним релігійно-політичним завданням стає звільнення Мекки від багатобожників та очищення Кааби від поганських ідолів. Війна визнається Аллахом неминучою і законною, єдиним засобом захисту святинь. Вона охороняє віру від руйнації, стає війною за віру, заради вищих божих помислів, війною за порятунок людства, і в цій війні Бог - на боці му­сульман. Так була проголошена священна війна мусульман про­ти невірних - джихад.

Розрізняють великий і малий джихад, що розрізняються як внутрішня, духовна та зовнішня, матеріальна війна проти того, що заважає прагненню до вищої гармонії та єдності. Проводять­ся також розмежування між «джихадом серця», тобто бороть­бою зі своїми вадами, «джихадом мови» - «повелінням благо­го і забороною злого», «джихадом руки» - дисциплінарними заходами, прийнятими стосовно злочинців та порушників мо­ральних принципів, і «джихадом меча», тобто збройною бо­ротьбою з невірними.

Крім джихаду починають складатися загальні положення му­сульманської релігії - іслам. У широкому розумінні - це весь світ, у межах якого встановилися і діють закони Корану. Саме таким є трактування традиційного поняття «дар аль-іслам» (світ ісламу), що протиставляється «дар аль-хабр» - території війни, що теоре­тично підлягає перетворенню в «дар аль-іслам» через джихад.

Іслам містить декілька головних догматів, визнання та бе­зумовне виконання яких є обов'язковим для всіх мусульман. Базовою частиною догматів стає іман, що тлумачиться як свідчення про об'єкт віри. У Корані в першу чергу про себе свідчить Бог; відповідь віруючого - це ніби повернене Аллахові свідчення. Мусульманські богослови виділяють чотири пред­мети віри:

* Віри в Аллаха як єдиного Бога, який є всемогутнім твор­цем, всесутнім володарем світу;

* Віра в расул (посланників Аллаха) і Коран. У Корані назва­но 28 пророків, особливо ж виділені п'ятеро: Нух (біблійний Ной), з котрим Бог відновив «союз»; Ібрахім (Авраам), загаль­ний праотець арабів та євреїв, фундатор єдинобожжя; Муса (Мойсей), якому Бог дав Тору для «синів ізраїлевих»; lсa (Icyс Христос), через якого Бог переказав християнам Євангеліє; нарешті, Мохаммед - «печать пророків», що завершує низку пророцтв. Через Мухаммеда Аллах надав людям Коран, що сприймається як слово боже, як те, що зроблено самим Богом;

• Віра в Малаїка (ангелів), що підпорядковуються Богові, служать для зв'язку з пророками та людьми, передаючи розпорядження і розкриваючи волю Аллаха. Найбільш наближені до Господа Джибраїл («святий дух», «шляхетний посланець»), що являвся Мухаммедові для передачі текстів «небесної книги»; Ізраїл - ангел смерті, що знає долі людські, але не знає терміну смерті кожного; вісник Страшного Суду Ісрафіл, що тричі на день оплакує страждання грішників у пеклі; Мікал - пов'язаний із мусульманською магічною практикою. Кожний мусульманин має двох ангелів, котрі фіксують його добрі і злі вчинки і знаходяться за плечима людини;

• Віра в безсмертя душі, воскресіння після смерті та Судний день. На Страшному суді Аллах буде допитувати кожного з живих і мертвих. Заступництво Мухаммеда може пом'якшити долю грішників, спонукати Аллаха пробачити їх та направити до раю. Ті ж, хто не увірував у ясні знамення Аллаха, хто вважав неправдою день суду, хто обвинувачував Мухаммеда, а тим самим і Бога, у брехні, хто закоханий лише у життя ближнє і багатство та самомилується власним успіхом, - потраплять до пекла - джаханам.

Іман - це частина більш загального поняття - дін, котре визначається як божественне установлення, що веде людей до спасіння, і насамперед має на увазі повинності, продиктовані людині самим Аллахом. До дін включені благі справи - ісхан, та «п'ять стовпів ісламу» - "аркад-ад-дін» - найважливіші культові приписання:

* Сповідання єдинобожжя (ат-таухід) і пророчої місії Мухам­меда. Проголошення в присутності хоча б двох мусульман -головного положення символу віри - «Немає Бога, крім Алла­ха, і Мухаммед - посланник божий». Уведене словом «ашхадо» («свідчу») робить іновірця правовірним.

• Другий «стовп» - салять (намаз) - щоденна п'ятикратна молитва, що повинна промовлятися на зорі, у південь, у другій половині дня, на заході сонця, на початку ночі. Проголошення встановлених молитовних формул супроводжується уклонами, вставанням на коліна, паданням ниць, сидінням на підлозі з підгорнутими ногами тощо. Молитися можна у будь-якому чистому місці, ставши на спеціальний килим, циновку або розстелений верхній одяг. По п'ятницях рекомендується здійснювати колективний салять у мечеті.

• Третій із «стовпів віри» - саум (ураза)- 30-денний піст у дев'ятому місяці рамадан, що переривається щоденно з вечора до ранку.

* Четвертий «стовп» - закят - спочатку був добровільною очисною милостинею в ім'я Аллаха, а потім перетворився в обов'язковий податок з майна ( 1/40 частка річного прибутку). Крім закята існує ще садака - добровільне пожертвування.

*Виконання п'ятого припису - хаджа - паломництва – не є обов'язковим, але заохочується. Ті, хто відвідав Мекку та її святіші - храм Каабу, джерело Зем-зем та інші, у дні свята жертвопринесення отримують почесне найменування - хаджи.

Однією зі складових мусульманського культу є шаріат -зве­дення норм права, моралі, релігійних приписів і ритуалів, що регу­люють приватне і громадське життя віруючих. Шаріат був оста­точно оформлений у ХІ-ХП ст. Його джерелом є Коран та Суна (звичай, приклад) - збірка хадісів, речей та дій Мухаммеда.

Важливу роль у культовій системі ісламу відіграють релігійні свята, серед яких найбільш визнаними є наступні: 1).Ураза-байрам, що припадає на початок наступного за рамаданом місяця і триває три дні; правовірний мусульманин після завершення посту зобов'язаний зробити представникові духівництва фітр -підношення в натуральному чи грошовому вигляді; 2) Курбан-байрам - свято жертвопринесення, підставою для якого слу­жить аят Корану: «Ніколи не досягнете ви добробуту, поки не будете витрачати те, що любите» (К., 3:86); 3) Маулюд - день народження Мухаммеда, що супроводжується читанням моли­тов та проповідей у мечетях, частуваннями і дароприносинами духівництву.

Коран і Суна - джерела мусульманського віровчення. Коран -«Читання» того, що повідомляв своєму посланнику протягом майже двадцяти років (610-632 pp.) Милостивий та Милосер­дний Господь - Аллах. За змістом у Корані виділяють міфоло­гію ісламу, іудаїстичні та християнські погляди, оформлені в ри­туальні ісламські приписи, стародавні арабські звичаї, мусульманське законодавство, аравійські історичні сказання, арабський фольклор. В структурі Корану 114 глав, що називають­ся сурами, котрі складаються з аятів - ритмічних завершених фраз, основних одиниць коранічного тексту.

Іслам має і свій Святий Переказ - Суну, що складається з хадисів - коротких оповідей про діяння та висловлювання про­рока Мухаммеда.

У головних релігійних культових будівлях існує розгалуже­ний штат служителів на чолі з муфтієм. Як вища посадова осо­ба він обирається на з'їздах духівництва та віруючих. У країнах, де іслам є державною релігією, муфтій призначається урядом. Центр мусульманського релігійного життя - мечеть, де прово­дяться богослужіння, читаються проповіді, відбуваються різно­манітні обряди, організовується навчання дітей. При найзначніших мечетях відкривають духовні школи - медресе, де готують майбутніх священнослужителів, богословів та законознавців.

Таким чином, мусульманство являє собою нерозривну єдність віросповідання, державно-правових установлень та певної фор­ми культури. Проте, воно не являє собою єдиної релігійної організації; ще у VII ст. сформувалися його головні течії: сунізм ( близько 90 % мусульман є його прихильниками) та шиїзм. На відміну від сунітів, що за основу віровчення і культу приймають всі головні положення ісламу, сформульовані в Корані і Суні, шиїти мають свій власний переказ - ах бари - де наво­дяться інші імена тих, хто їх переказував.

Одним з основних догматів шиїтського ісламу є вчення про імамат (верховну владу в мусульманській державі). Спочатку функції імама виконував сам Мухаммед, після його смерті - халіф.

В Україні головним регіоном поширення ісламу є Крим. З 1242 року, коли він був завойований монголо-татарами і увій­шов до складу Золотої Орди, більшість його населення стає мусульманами-сунітами. Нині мусульманські релігійні громади діють в структурі трьох об'єднань - Духовного управління му­сульман України (ДУМУ), Незалежного ДУМУ та ДУМ Криму.