12.3. Соціальна роль особистості в контексті її індивідуалізації

Людина - продукт і суб'єкт суспільних відносин. Якщо понят­тя індивіда націлене на перше з цих визначень, то поняття інди­відуальності та особистості акцентують увагу на тому, що конк­ретна людина може стати активним суб'єктом суспільного життя. Людський індивід, з одного боку, є соціально універсальним, але з іншого - особистісним. Індивідуальність виявляється у своєрідності соматичних, психічних, інтелектуальних потреб та здібностей. Інстинкт не дає людині «що потрібно», традиція не дає людині «що повинно бути», бо це забезпечує особистісна трактовка «Я». Тому індивідуалізацію слід розглядати в одно­му ряду з такими категоріями, як «самосвідомість», що позна­чає персональну представленість Я, та «самооцінка», яка являє собою контроль за реальною здатністю особистості критично кваліфікувати власні мотиваційні стани, рівні зазіхань. За рахунок динамізації особистісно-мотиваційної сфери самооцінка виконує функції саморозуміння, самоуправління, самовиправ­лення та самозбереження.

Індивідуалізація - процес виділення людини як відносно само­стійного суб'єкта в ході історичного розвитку суспільних відносин. Це процес і результат суміщення соціальних вимог, очікувань, норм, цінностей, виявлення особистісних та ділових якостей, що необхідні для ефективного виконання соціальної ролі, із специф­ікою потреб, властивостей та стимулів діяльності індивідів, тобто персоніфікованою формою реалізації соціальних функцій.

Поняття індивідуальності акцентує увагу на тому особливо­му, специфічному, своєрідному, що відрізняє дану конкретну людину від інших людей. Воно може розглядатися як антитеза відносно поняття середньотипового. З уявленням про розви­нуту індивідуальність пов'язується наявність різноманітних соціальних якостей, що надають людині дійсну неповторність. Розвинена індивідуальність характеризується такими рисами: багатогранні уміння, професійна необмеженість, поєднання різних здібностей, здатність у разі необхідності швидко оволо­дівати іншими видами діяльності.

Індивідуальності не просто притаманні різні здібності, а вона являє собою їх цілісність. Розвинена індивідуальність не просто має набір, сукупність талантів та здібностей, а виступає як їх ансамбль, причому оригінальний спосіб узгодження здібностей полягає в тому, що один з талантів височіє над інши­ми та обумовлює їх.

Індивідуалізація виявляється можливою завдяки пластич­ності, гнучкості індивідів, здатності виконувати однотипові дії з урахуванням специфіки ситуації та властивостей самого інди­віда, вона являє собою момент творчості. Цінні для суспільства або соціальних груп та колективів індивідуалізовані способи, форми, методи діяльності можуть опановуватись, засвоюватись іншими, перетворюючись в еталонні, що свідчить про процес виникнення інновацій.

Процес самореалізації особистості, виявлення її призначен­ня протікає на фоні напруженої цілеспрямованої діяльності, що є підготовчою для моменту натхнення, відкриття. Тому визна­чальними характеристиками особистісної структури виступа­ють цілеспрямованість та проективність.

Індивідуалізація - це процес диференціації загальних для даної соціальної групи, класу, соціального прошарку життєвих умов і заміни їх на все більш специфічні.

Під індивідуалізацією мають на увазі розрив групових зв'язків та виділення самостійних індивідів, що мають тісні та тривалі зв'язки з іншими.

Соціальна роль - відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людей залежно від їх статусу або позиції в суспільстві, в системі міжособистісних відносин. Засвоєння соціальних ро­лей - це важлива складова процесу соціалізації особистості, обов'язкова умова вростання в суспільство людей собі под­ібних. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стан­дарти поведінки, вчиться оцінювати себе з боку та здійснюва­ти самоконтроль.

Соціальна роль - це сукупність вимог суспільства до людей, що займають певні соціальні позиції. Це вимоги у вигляді на­станов, бажань, очікувань певної поведінки, що регламентуєть­ся у конкретних соціальних нормах. Соціальна роль визначаєть­ся, головним чином існуючими очікуваннями інших людей стосовно позицій, а не їх власними індивідуальними характе­ристиками Наприклад, роль лікаря розуміється узагальнено, як певна очікувана поведінка незалежно від особистісних почуттів конкретної людини.

Соціальна роль - це фіксація певного положення, яке зай­має той чи інший індивід в системі суспільних відносин, це фун­кція, нормативно ухвалений зразок поведінки, що очікується від кожного, хто займає цю позицію. Приступаючи до виконання певних соціальних функцій індивід, як правило, знає свої пра­ва й обов'язки, а також санкції, що можуть бути застосовані у разі їх порушення. Вимога, сподівання, що висуваються соціаль­ною роллю, формуються в суспільстві під виливом загально­культурних норм, цінностей та традицій певної суспільної сис­теми, соціальної групи. Отже, це завжди очікувана поведінка, пов'язана з реалізацією певних прав і обов'язків У такому ро­зумінні вона характеризується як нормативними вимогами до поведінки індивіда, так і очікуваннями інших людей стосовно їх виконавця. Якщо поведінка індивіда відповідає рольовим вимогам і очікуванням, то вона соціально заохочується (хвала, почесті, матеріальна винагорода).

Соціальна роль може не ухвалюватися суспільством (на­приклад, роль злодія). При цьому ухвалюється чи не ухвалюєть­ся не конкретна особа, а вид соціальної діяльності. Отже, вка­зуючи на роль, суспільство відносить людину до певної соціальної групи, ідентифікує її з групою. Як член суспільства, різноманітних груп та організацій, обіймаючи в них певне місце чи позицію, виконуючи притаманні цим позиціям функції, індивід тим самим здійснює соціальні ролі батька, ученого, де­путата, підприємця тощо.

Соціальні ролі виступають тими одиницями, на основі яких будуються різні соціальні інститути. Наприклад, школа як соціаль­ний інститут може розглядатися як сукупність загальних для всіх шкіл ролей викладачів та учнів.

Оскільки один і той самий індивід виконує багато соціальних ролей, то між ними можливі відносини як гармонії, так і дисгар­монії. В останньому випадку на грунті суперечностей між рольо­вими вимогами й очікуваннями збуджуються внутрішні міжрольові конфлікти (компетентний директор - малокомпетентний депутат, добрий сім'янин - поганий спеціаліст, здібний інженер -невдалий менеджер). Опанування соціальних ролей, вирішення внутрішніх і міжрольових конфліктів успішно здійснюють ак­тивні люди, здатні в ході інноваційної діяльності, виконання різнопланових соціальних ролей творити нові соціальні цінності, норми та ролі, зберігати свою цілісність як особистості, що усві­домлює свою соціальну сутність і призначення.

Структура соціальної ролі включає, по-перше, об'єктивну основу ролі (соціальний зміст, каркас та типові форми рольової поведінки), а по-друге, суб'єктивний стиль виконання ролі (її образ, рольовий ідеал, рольовий автопортрет, ставлення до себе як до виконавця).

Об'єктивна основа ролі має два суттєвих виміри - функц­іональний (права та обов'язки, рівень відповідальності) та цільо­вий (напрям, кінцева мета та завдання рольової дії, що станов­лять рольовий сюжет).

Суб'єктивний стиль виконання ролі містить раціональну та емоційну складові. Це можуть бути або нормативні вимоги бе­зособової моделі зразкового виконання ролі, або персоніфіко­вані, вигадані рольові персонажі, що виступають особистісним орієнтиром, еталоном рольової поведінки «Я».

Особисте ставлення до ролі може бути ясним або супереч­ливим, варіювати від схвалення до осудження, від повної самоідентифікації особи з роллю до повного відчуження від неї. Окрім позитивної чи негативної спрямованості особисте став­лення до ролі характеризується інтенсивністю, своєрідною на­пруженістю мотивації, що спонукає особистість до виконання ролі. Саме через стиль виконання ролі її об'єктивна основа про­ектується в площину реальної поведінки.