15.2. Естетика - наука про естетичне багатство дійсності та мистецтва

Центральною категорією естетики, що характеризує явища, яким притаманна вища естетична цінність, є категорія «прекрас­не». Всю різноманітність теоретичних концепцій прекрасного можна звести до п'яти парадигм:

1) прекрасне є печаткою або втіленням бога ( або абсолютної ідеї) в конкретних речах і явищах (Платон, Тертуліан, Фома Аквінський, Гегель та інші);

2. дійсність естетично нейтральна, джерело її краси - в душі індивіда ((Ліппс, Лало, Мейман), вона виникає завдяки можливості «позичити» духовне багатство людства на дійсність (Кроче, Гартман); краса - це результат інтенційного, активно спрямованого та «зацікавлено осмисленого» сприйняття предмета суб'єктом (Брентано, Мейнонг);

3. прекрасне є результат співвіднесення властивостей життя з людиною як мірою краси або з її практичними потребами, з її ідеалами та уявленнями про прекрасне життя (Сократ, Арістотель, Чернишевський та інші);

4. прекрасне є природна властивість явищ природи, така, як вага, колір, форма тощо;

5. прекрасне є об'єктивні явища з їх природними якостями, втягнуті суспільним виробництвом, практикою в сферу інтересів людини; ці об'єктивні явища та їх властивості набувають позитивної цінності для людства як роду; вони ніби «одухотворяються», «олюднюються» працею і стають сферою свободи, тобто сферою опанування людиною дійсності.

Прекрасне є об'єктивним, оскільки залежить не від сприй­мання того чи іншого індивіда, а від реальної цінності предме­та для людства. Ця естетична властивість соціальна, оскільки обумовлена виробництвом, що втягує весь оточуючий світ в сферу діяльності людей і ставить кожний предмет в певні відно­сини з людством. Прекрасне - це найширше позитивне суспіль­не значення явища, його позитивна цінність для людства як роду.

Якщо прекрасне - це позитивна загальнолюдська цінність явищ, якими суспільство вільно володіє в повній мірі, то «підне­сеність» - це естетична властивість предметів, що мають пози­тивне значення для суспільства і утримують у собі значущі, ще не освоєні сили. До сприймання піднесеного може підмішуватись естетично негативна емоція, і навіть острах. В залежності від акценту на той або інший момент сприймання (захоплення -страх) розрізняють два різновиди піднесеного: піднесення велич­ності, міці людини або подавлення, пригноблення її. Оскільки завдяки своїй колосальності та масштабності піднесені явища не можуть бути одразу засвоєні, то відносно них людина може бути несвободною. Прекрасне - сфера свободи, піднесене -сфера несвободи людини.

Антиподом прекрасного виступає потворне, що являє со­бою естетичну властивість предметів, природні дані яких на сучасному рівні розвитку суспільства та його виробництва ма­ють негативне загальнолюдське значення, хоча і не несуть для людства серйозної загрози, оскільки сили, що містяться в цих предметах, засвоєні людиною і підкорені їй.

Крайня ступінь потворного, у вищій мірі негативна цінність позначається категорією «підлість» («низькість»). Це явища або предмети, котрим притаманна негативна загальнолюдська значущість; вони можуть бути загрозливими для людства, оск­ільки ще не освоєні, не підкорені, не контролюються. Якщо люд­ство не панує над власними суспільними відносинами, то це може стати джерелом великих бідувань; всі такі загрозливі явища сприймаються як підле, низьке (фашизм, атомна війна тощо).

Протиріччя, колізії між суспільно необхідною, зрілою вимо­гою та тимчасовою практичною неможливістю її здійснення є джерелом трагічного.

Неминуча недостатність знання, неосвіченість часто стають джерелом великих трагедій, Трагічне - це сфера осмислення всесвітньо історичних протиріч, пошук виходу для людства. В цій категорії відображується не просто викликане окремими негараздами нещастя людини, а бідування людства, деякі фун­даментальні недосконалості буття, що відбиваються на долі людини. Трагічне мистецтво виявляє суспільний сенс життя людини та показує, що безсмертя людини здійснюється в без­смерті народу.

Отже, трагічне розкриває: 1) загибель або важкі страждання особистості; 2) непоправність для людей її втрати; 3) безсмертні суспільно цінні засади, що закладені в неповторній індивідуаль­ності, та її продовження в житті людства; 4) вищі проблеми бут­тя, суспільний сенс буття людини; 5) активність трагічного ха­рактеру відносно обставин; 6) філософськи осмислений стан світу; 7) історично, тимчасово нерозв'язувані протиріччя; 8) тра­гічне, втілене в мистецтві, здійснює очищуючий вплив на людей. Центральна проблема трагедійного твору - розширення можливостей людний, розрив тих меж, що історично склались, але стали тісними для найбільш сміливих та активних людей, що одухотворені високими ідеалами.

Близькою до трагічного, але глибоко йому протилежною є категорія «жахливого». Якщо трагічне завжди має своє розв'я­зання в майбутньому, то жахливе безнадійне, безвихідне. Це загибель, що не несе в собі нічого світлого, не обіцяє людям майбутнє звільнення від нещасть, це лихо, що не контролюєть­ся людьми, не підвладне їм, панує над ними. У трагічному не­щастя величне, воно все-таки підносить людину, яка, навіть гинучи, стверджує свою владу над світом, панує над обстави­нами. У жахливому, навпаки, людина - раб обставин, вона не володіє світом. Категорія жахливого охоплює ті явища дійсності, якими людина вільно не володіє і які несуть їй загро­зу та загибель; вони є нерозв'язуваними навіть на історичному рівні - звідси песимістичне світовідчуття.

Багато естетичних властивостей дійсності та мистецтва, що в минулому осмислювались в поняттях, у сучасній естетиці набувають більш широкого значення та стають категоріями, Так, сьогодні цілісність та розірваність - естетичні категорії, важливі для розуміння сучасного мистецтва. Духовний світ людини без поєднання естетичного з етичним може виявитись розірваним: думки позбавлені цілісності, характер - стрижня, свідомість - ідеалів, дії - життєвої мети.

Важливою характеристикою соціокультурної реальності є комічне, що являє собою об'єктивну суспільну цінність явища. Не все смішне є комічним, хоча комічне завжди смішне. Комі­чне породжує соціально значущий, одухотворений естетични­ми ідеалами сміх, що заперечує одні людські якості та суспільні явища та стверджує інші. Комізм соціальний своєю об'єктив­ною (особливості предмета) та своєю суб'єктивною (характер сприйняття) стороною.

Сутність комічного - в протиріччі. Комізм - результат контра­сту, розладу, протистояння: потворного - прекрасному (Арісто­тель), підлого - піднесеному (Кант), безглуздого - розсудливому (Шопенгауер), нескінченої передбачуваності - нескінченному сва­віллю (Бергсон), вигаданого, удавано поважного - значущому, міцному та істинному (Гегель), внутрішньої порожнечі - зовніш­ності, що має зазіхання на значущість (Чернишевський), нижчесереднього - вищесередньому (Гартман ) тощо.

Для сміху недостатньо комічного в дійсності, необхідна ще й здатність до його сприймання, відчуття гумору. Гумор - сміх дружелюбний, незлобивий, він удосконалює явища, очищує їх від недоліків, допомагає повніше розкриватися всьому, що є в найвищій мірі суспільно цінним. Гумор вбачає в своєму об'єкті певні сторони, що відповідають ідеалу. Активна, творча форма гумору - дотепність. Якщо гумор - це здатність до сприйняття комізму, то дотепність - до його творення. Дотепність - це талант так концентрувати, загостряти та естетично оцінювати реальні протиріччя, дійсності, щоб їх комізм став більш наочним та відчутним. Різним формам комізму обов'язково притаманні заперечення і ствердження. Навіть в сатирі, що різко крити­кує світ, заперечення засноване на позитивній, життєстверджуючій програмі - ідеалах. В сатирі заперечуються не окремі риси, а явище в своїй суті, коли воно соціально небезпечне та може нанести серйозну шкоду, збиток суспільству. Сатира заперечує, карає недосконалість світу в ім'я його корінного перетворення відповідно до ідеалів. У карнавальному сміху в нерозчленованому вигляді у злитій формі присутні і ствердження, і запере­чення, і гумористичні, і сатиричні початки, які поступово вичленовуються в самостійні типи комізму.

Комічне є національна своєрідним, і водночас у ньому про­ступають інтернаціональні та загальнолюдські риси. В силу спільності законів соціального розвитку часто одні і ті самі яви­ща з однаковою непримиренністю висміюють всі народи.

Естетична різноманітність і багатство дійсності та мистецт­ва обумовлюють висування окрім традиційних та усталених категорій (прекрасного, піднесеного, трагічного, комічного) но­вих естетичних категорій та понять, що відображують власти­вості, які в житті та в художній творчості знаходяться в склад­ному та гнучкому взаємозв'язку та взаємопереходах. Коли та або інша властивість у провідних художніх явищах епохи вис­тупають на передній план, естетика виділяє її в особливу есте­тичну категорію. Так, розвиток сентименталізму, а пізніше ме­лодрами висунув на перший план таку естетичну властивість, як «зворушливість».

Прагнення до задоволення витончено-естетичних потреб обумовило появу такої самостійної естетичної категорії, як «чарівність», або «привабливість». В розумінні чуттєво-при­вабливого, чуттєво-красивого чарівне виділяється з прекрасно­го не як відтінок, а як самостійна категорія естетики. Немож­ливо осмислити естетику народної казки без розуміння чудесного, дивного, що обумовлює еволюцію цих понять в естетичні кате­горії. Деякі поняття можуть відображувати окремі сторони ос­новних естетичних категорій (граціозне, наприклад, один з ви­явів прекрасного) або характеризувати естетичні властивості життя та мистецтва, що не мають узагальнюючого значення на даному етапі розвитку.