11.1. Суспільство як система і життєдіяльність людини

Як специфічне утворення суспільство виникло, розвиваєть­ся і функціонує на засадах багатогранних і різноманітних взає­мозв'язків між людьми та соціальними спільнотами - суспільних відносин, що складаються в процесі їх діяльності. Суспільство у широкому розумінні - це частина матеріаль­ного світу, що відокремилась від природи і являє собою форму життєдіяльності людей, яка історично розвивається. У вузько­му розумінні - це певний етап людської історії (наприклад, до­капіталістичне суспільство, ранньофеодальне суспільство) або окреме, індивідуальне суспільство (соціальний організм).

В історії філософії і соціології під суспільством часто розу­міли сукупність людських індивідів, що об'єднуються для задо­волення «соціальних інстинктів» (Арістотель), контролю над своїми діями (Гоббс, Руссо). Розуміння суспільства як заснова­ного на конвенції, договорі, однаковій спрямованості інтересів було характерним для філософії XVII - початку XIX століть. Разом з тим у XIX ст; виникає критика «договірної» теорії сус­пільства. Огюст Конт вбачав витоки суспільства у дії деякого абстрактного закону формування складних і гармонійних сис­тем. Гегель протиставляв «договірній» теорії трактовку грома­дянського суспільства як сфери економічних стосунків, де все­бічно переплітаються всілякі залежності. У сучасній західній соціології розуміння суспільства як сукупності абстрактних індивідів замінюється розумінням його як сукупності дій тих же абстрактних індивідів (наприклад, теорія соціальної дії).

Отже, суспільні відносини - це те специфічне, що відрізняє соціальні утворення від усіх інших систем матеріального світу.

Але це не значить, що суспільство - це тільки суспільні відно­сини. Суспільство - це взагалі «продукт взаємодії людей» (К. Маркс), до нього включаються і продуктивні сили, і вироб­ничі відносини, і суспільний устрій. Суспільні відносини скла­даються в процесі багатогранної життєдіяльності людей як її суб'єктів. Ці відносини охоплюють всі сфери суспільного жит­тя та діяльності - економічну, соціально-політичну, духовну, культурно-побутову.

Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соціальні спільноти. Суспільні відносини є відносинами індивідів як осо­бистостей, індивідуальностей і одночасно як представників кла­сових, національним, етнічних, політичних, релігійних соціальних груп, до яких індивіди належать внаслідок історичного розмежу­вання і об'єднання інтересів, потреб, діяльності та праці.

У соціальній філософії здійснювалась як індивідуаліза­ція суспільних відносин, так і їх соціалізація. Так, спираю­чись на роботи Вебера, Дюркгейма, Паретто, представник структурно-функціонального напрямку у соціології Парсонс спробував представити суспільство як систему соціальної взаємодії індивідів. Певна індивідуалізація суспільних відно­син спостерігається також у теоретиків філософії життя та екзистенціалістів. Марксизм же навпаки подавав суспільні відносини виключно як відносини між соціальними спільно­тами, надаючи перевагу суспільному. Долаючи зазначені абсолютизації, сучасна соціальна філософія наголошує на індивідуально-соціальному характері й природі суспільних відносин.

Серед різноманітних суспільних відносин соціальна філосо­фія виділяє насамперед відносини з приводу власності (відно­сини власності); влади (владні відносини); соціальних і культур­них цінностей, морально-правових норм тощо. Відповідно до умов розподілу праці, форм власності й типів влади суспільні відносини можуть розглядатися в контексті альтернативи: ан­тагоністичні (конфлікт між соціальними групами, їх протисто­яння) - неантагоністичні (гармонійне поєднання соціальних інтересів, соціальна злагода).

Соціальна філософія знає чимало спроб теоретичної систематизації суспільних відносин. Якщо марксизм поділяв їх на пер­винні і вторинні, матеріальні та ідеологічні, то Вебер взагалі не визнавав такої альтер­нативи. Парсонс всі суспільні відносини структурував як міжособистісні.

У сучасній систематизації суспільних відносин за провідний критерій беруться різноманітні сфери суспільного життя: матеріальна (виробничі, технологічні відносини, обмін, розподіл); соціально-політична (класові, національні, етнічні, соціально-групові відносини); духовна (наукові, моральні, релігійні, художньо-естетичні відно­сини); культурно-побутова (родинно-сімейні, приятельські, подружні, побутові тощо).

Всі вони взаємопов'язані, і в різних життєвих ситуаціях визначальну роль відіграють різні групи суспільних відносин. Спроба ж наголосити на внзначальності певних відносин -економічних (Маркс), духовних (Гегель, Вебер), релігійних (Дюркгейм, Кассірер), сексуальних (Фрейд) - об'єктивно ство­рювала теоретично-абсолютизовану систему соціуму. Необхід­но піднятися над крайнощами абсолютизацій, підійти до сусп­ільного життя як взаємовідносин людей з точки зору реалій життя в історичному просторі і часі. Факт наявності класів Платон та Арістотель пов'язували з майновим розшаруванням людей. Англійські економісти кінця XVIII - початку XIX ст. підійшли до пізнання економічної анатомії класів. Французькі історики та соціалісти-утопісти наблизились до розуміння спе­цифіки історичного процесу як боротьби класів. Марксистська філософія розкрила взаємозв'язки і зумовленості існування класів певними історичними фазами розвитку виробництва, визнала межі розвитку класової боротьби до встановлення дик­татури пролетаріату як засобу знищення класів взагалі. Класи розрізняються за їх місцем в системі суспільного виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці та за способами одержання і розмірами тієї частини суспільного багатства, яка є в їх розпорядженні.

Класи виникають у процесі розкладу пер­віснообщинного ладу внаслідок суспільного поділу праці й появи приватної власності на основні засоби виробництва. Проте у су­часній соціальній філософії є й інші точки зору. Так, представники соціал-дарвіністського напряму (Аммон, Хакслі, Дарлінгтон) по­яснюють існування класів боротьбою за вижи­вання людей, Р. Сентерс виводить класове розшарування з відмінностей у ідеях, психології, рівня мораль­ного і інтелектуального розвитку людей, Е. Рос підкреслює рівнозначність класів з іншими соціальними групами. М. Вебер виділяє відносно самостійні групи людей за їх інтересами у сфері виробництва, політики, суспільного життя. Звичайно, щоб досяг­ти багатобічного визначення класів, потрібно враховувати всі ці характеристики та критерії, безпідставно не абсолютизуючі деякі моменти методології класового аналізу.

Поряд з поняттям класів у сучасній філософії вживається термін «страта». Теорії соціальної стратифікації та соціальної мобільності виникли на противагу однозначності класового аналізу марксизму. Один з родоначальників цих теорій російсько-американський філософ П.Сорокін обгрунтував потребу ширшого, ніж класовий аналіз, підходу до соціальної структу­ри та її динаміки. Пізніше Ліпсет, Боттомор, Дарендорф ствер­джували, що суспільство поділяється на верстви-страти, різни­цю між котрими слід шукати у розмірах прибутку, стилі і способі життя, різниці рівнів культури, освіти, житла, одягу.

Суспільство поділяється на вищі, середні і низькі страти, а про­цес переміщення людей з одної страти в іншу описується в теоріях соціальної мобільності, що висувають ідею про «ліфт», «ескалатор», на якому можна піднятися до вищої страти: економічний ліфт, пол­ітичний, армійський, церковний, науковий, шлюбний. «Ліфт» - це своєрідний шанс піднятися завдяки досягненням у певній сфері.

Історичне життя - це процес постійного виникнення й вирішення різноманітних суперечностей, зіткнення інтересів, суспільних цінностей, відносин. Завершальною ланкою механі­зму виникнення суперечностей у системі суспільних відносин є конфлікт, що виступає як форма встановлення або заміни пріо­ритетів у системі інтересів, потреб, суспільних відносин взагалі.

Своєрідну теорію конфлікту розробили в кінці XIX - на початку XX ст. з позицій соціал-дарвінізму Г. Спенсер та М. Вебер, Г. Зіммель, Р. Дарендорф та інші. Умовно можна виріз­нити три відносно самостійні концепції соціального конфлік­ту: позитивно-функціонального конфлікту Л. Козера (США); конфліктної моделі суспільства Р. Дарендорфа (Німеччина); за­гальна теорія конфлікту К. Боулдінга (США).

Люїс Козер намагався довести, що конфлікт є продуктом внутрішнього життя суспільства, виявом нормальних стосунків між людьми. Рольф Дарендорф вважає, що будь-яке суспільство несе в собі соціальний конфлікт і спирається на насильство певних його членів над іншими. Суспільству, на думку Дарен­дорфа, потрібне відмінне від марксистської парадигми бачення майбутнього: не революційна боротьба, а досягнення цілей різних соціальних груп шляхом угод, погоджень, толерантності, еволюційних змін. Капнет Боулдінг обгрунтував дві моделі соц­іального конфлікту - статичну (сторони конфлікту та стосун­ки між ними) і динамічну (інтереси як спонукальні сили конф­лікту). Він пропонує долати і вирішувати конфлікти засобами маніпуляції реакціями, цінностями, нахилами, не вдаючись до радикальних змін суспільного устрою.

Звичайно, кожен конфлікт має специфічні причини і корені і в той же час дещо спільне, повторюване на кожному новому витку історії. Н. Макіавеллі основу соціального конфлікту вба­чав у матеріальному, майновому, економічному інтересі люди­ни, А. Сміт вказував на економічне суперництво класів як ос­новне джерело соціального конфлікту. К. Маркс теж обгрунтував теорію соціального конфлікту (війн, революцій, класової боротьби, суспільних рухів) як детермінованого економічними чинниками. В той же час у середні віки джерелом хрестових походів та релігійних війн була розбіжність пріори­тетів віри, а не матеріальний чи соціальний інтерес.

Історія свідчить, що в основі конфлікту може бути терито­рія, майнові претензії, духовно-релігійні пріоритети, соціально-політичні прагнення, етнічні відмінності народів та інші чинни­ки. Головну причину зіткнення культур Е. Тайлор вбачав у розбіжностях таких пріоритетів, як знання, традиція, віруван­ня, правові і моральні норми, мистецтво тощо.

Отже, світова культура і наука виявили і обгрунтували ос­новну причину та джерела соціального конфлікту розбіжність соціального та індивідуального інтересів індивідів та соціальних груп, що охоплює усі сфери людських стосунків і насамперед економічних, соціально-політичних, духовних, куль­турно-побутових та особистих. До умов вирішення конфлікту належність насамперед глибоке розуміння його суті, причин виникнення, визначення учасників та можливих наслідків.

Аналіз суспільних відносин як конфліктних дозволяє дійти висновку про їх процесуальний характер. Суспільні відносини -це динаміка соціуму, його рух, процес постійної зміни одного соціального стану іншим.

Історія цивілізації поставила до порядку денного питання про людство як соціальну спільноту. Людство - це спільність всіх людей, що об'єднуються бажанням зберегти і подовжити людське життя на Землі, пов'язані сукупною діяльністю щодо розвитку цивілізації та прогресу, поєднаних інтимно-особистісними рисами людського буття у суспільстві.

Важливою підсистемою суспільства як цілого, котра співпа­дає з соціальною сферою соціального життя, виступає грома­дянське суспільство. Поняття «громадянське суспільство» включає всю сукупність неполітичних (недержавних) відносин у суспільстві, тобто економічних, моральних, культурно-духовних, релігійних, національних.

Громадянське суспільство - це сфера спонтанного виявлен­ня, свободних індивідів, асоціацій та організацій громадян, котрі добровільно сформувались і захищені законом від прямою втру­чання та свавільної регламентації з боку органів державної вла­ди. Економічною основою громадянського суспільства виступає власність у всьому різноманітті її форм, перш за все, приватна, кооперативна, асоціативна, колективна та інші.

Інститутами громадянського суспільства є: 1 ) добровільні громадські організації та соціальні рухи, а також партії на пер­ших етапах свого існування, доки вони не задіяні в механізмах здійснення влади; 2) незалежні засоби масової інформації: 3) громадська думка як соціальний інститут: 4) вибори та ре­ферендуми, якщо вони допомагають формувати і виявляти гро­мадську думку та захищати групові інтереси; 5) залежні від гро­мадян елементи судової та правоохоронної системи (суд присяжних, народні міліцейські загони тощо).

Громадянське суспільство - це не тільки сфера, але й тип взаємодії, певна модель соціальної організації з притаманними їй якісними характеристиками, а саме:

• суб'єктами взаємодії в громадянському суспільстві виступають вільні та рівні індивіди, що вірять в свою здатність вирішувати проблеми;

• для них не є чужими суспільні проблеми і вони зорієнтовані на громадські справи:

• індивідуалізм і конкурентність у їх діяльності суміщаються з відносинами взаємної довіри та співробітництва, здатністю до компромісів, зваженістю та толерантністю.

Громадянське суспільство - це постійно функціонуюча організація людей, які об'єдналися навколо самостійно обраних цілей. Саме громадянське суспільство гарантує кожній людині свободний вибір свого економічного буття, стверджує пріори­тет прав людинн, виключає монополію однієї ідеології, єдиного світогляду, гарантує свободу совісті. Громадянське суспільство повинно засновуватись на свободі, рівних правах, самооргані­зації та саморегулюванні.