13.6. Свобода совісті в Україні

Як поняття «свобода совісті» відображає умови, за яких можливе вільне духовне становлення, розвиток особистості, утвердження її суверенітету, її самостійності. Свобода совісті - право громадян сповідувати будь-яку релігію або не сповіду­вати жодної, відправляти релігійні культи або дотримуватися атеїстичного світогляду.

Важливим для визначення змісту свободи совісті є розум­іння деяких головних положень, які надають можливість відок­ремити свободу совісті від інших свобод, що існують в межах розгляду релігійних стосунків. Совість - здатність особистості формулювати свої моральні обов'язки, вимагати від себе їх по­вного виконання, здійснювати моральний самоконтроль і самооц­інку своїх думок і вчинків.

Свобода релігії - це правові, суспільно-політичні, економічні можливості й гарантії для вільного самовизначення і самореалізації особистості, незалежного функціонування релігійних орган­ізацій та їх інститутів. Зрозуміло, свобода релігії надає мож­ливість для вибору релігії, але не дає змоги відмовитись від неї. Досить близько до свободи релігії стоїть таке поняття як «сво­бода віросповідання» - законодавча гарантоване право особис­тості вільно, без зовнішнього примусу обирати, сповідувати будь-яку релігію, задовольняти свої релігійні потреби, здійснювати інші культові дії відповідно до своєї релігійної орієнтації. Різниця по­лягає в тому, що, здійснюючи свободу віросповідання, людина має можливість відкрито сповідувати обрану релігію.

Свобода в релігії - це межі свободи, в яких, згідно з віроспов­іданням, може реалізуватися ініціатива та самодіяльність віру­ючих щодо тлумачення головних положень віровчення, відправлен­ня культів. При такому тлумаченні людині надається можливість свободи совісті, але у межах однієї обраної релігії. Свобода церк­ви - законодавчо закріплене й гарантоване державою право на вільну діяльність церкви та інших релігійних організацій в межах їх функціонального призначення, організаційно-управлінських по­треб. Цс надає можливість церквам, релігійним організаціям та установам автономно виконувати свою діяльність незалежно від державної політики та державних діячів.

Можливість реалізації свободи совісті у будь-якій країні по­в'язується, насамперед, із сукупністю правових норм та гарантій для їх здійснення. Таким чином, свобода совісті постає як право­ва категорія. Згідно з Конституцією України, свобода совісті - це право на свободу світогляду і віросповідання. Конституційне виз­начення є концептуально головним положенням для осмислення і реалізації свободи совісті у нашій державі кожним громодянином України. Це означає, що кожна людина, віруюча чи невіру­юча, має рівні можливості щодо реалізації своїх духовних потреб. У статті 35 И розділу Конституції України відзначається, що право на свободу світогляду і віросповідання включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безпереш­кодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або за­хисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від дер­жави, а школа - від церкви. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним пере­конанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Детальніше різні аспекти свободи совісті пояснюються в прийнятому в 1991 році Законі «Про свободу совісті та релігійні організації в Україні». Стаття 3 даного Закону дозволяє виокре­мити декілька основних прав, що конкретизують свободу совісті:

1. Мати, обирати та змінювати релігію або переконання за власним вибором.

2. Одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої.

3. Відправляти релігійні культи.

4. Відкрито виявляти і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Крім цих головних прав, існує ще низка правових норм, що презентують систему правових гарантій. До них належать:

• заборона примусу відносно громадян під час визначення ними свого ставлення до релігії, до сповідання чи несповідання віровчень, до участі чи неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і ритуалах тощо;

• заборона формувати обов'язкові переконання і світогляд, виховання дітей відповідно до власних переконань і ставлення до релігії;

• рівність громадян перед законом незалежно від ставлення до релігії;

* заборона втручання релігійних організацій у діяльність інших релігійних організацій, проповідування у будь-якій формі ворожнечі, нетерпимості до невіруючих і віруючих інших віросповідань;

* невтручання держави в діяльність релігійних організацій, що здійснюється в межах закону, а також відмова фінан­сувати діяльність будь-яких організацій, створених за оз­накою ставлення до релігії;

* рівноправність усіх релігій, віросповідань і релігійних організацій перед законом;

*заборона встановлювати будь-які переваги чи обмеження однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших;

*релігійні організації не допускаються до виконання державних функцій;

• релігійним організаціям забороняється брати участь у діяльності політичних партій, надавати політичним партіям фінансову підтримку, висувати кандидатів до органів державної влади, вести агітацію або фінансування виборчих компаній, кандидатів до цих органів;

• священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами;

• релігійна організація після реєстрації стає юридичною особою;

• на всіх працюючих у релігійних об'єднаннях поширюється чинне законодавство про працю, порядок оподаткування, соціального страхування і забезпечення;

* доходи релігійних громад не оподатковуються;

• державна система освіти має світський характер;

• громадяни мають дозвіл опановувати релігійне віровчення та здобувати релігійну освіту індивідуально або разом з іншими, вільно обираючи мову навчання;

• викладачі релігійних віровчень і релігійні провідники зобов'язані виховувати своїх слухачів у дусі терпимості і поваги до громадян, що не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань.

Отже, в Україні свобода совісті є конституційним принципом і нормою державного права, що сприяє вільному існуванню бага­тьох релігійних проявів, вільнодумства та атеїзму. Кожен формує своє духовне життя згідно зі своїми власними почуттями, оби­рає для себе ту чи іншу форму релігії, або ж має право дивитися на світ, у якому панує людина та діють природні закони, без до­помоги фантастичних істот - тобто очима атеїста.