12.4. Специфіка ціннісного ставлення до світу

Як будь-яка реалія буття, що має життєво-смислове значен­ня для людей, діяльність стає предметом не тільки об'єктивуючого раціонально-теоретичного пізнання, але і ціннісної, духов­но-практичної свідомості, що виробляє певне ставлення до цих реалій, передбачає їх певну оцінку. Для розуміння діяльності людний необхідно враховувати специфіку мотивуючих повед­інку людини та організуючих взаємовідносини між людьми потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій. Саме ціннісний підхід дозволяє обміркувати значення одержаних знань для людини і суспільства, розкрити зв'язок аксіологічних (ціннісних) та практичних аспектів пізнання та діяльності.

Аксіологія ( від грецьк. ахіоs - «цінність», і logos - «слово», «поняття») - філософське вчення про буття істинних ціннос­тей, що виступають засадами цілепокладальної та оцінкової діяльності людини, що дозволяє їй вести творче та гармонійне існування в світі.

Аксіологія є важливішим і завершальним розділом метафізи­ки, оскільки саме вона, з одного боку, торкається ціннісних дом­інант людського світогляду, його граничних смислів і цілей, а з другого - закладає засади під такі аксіологічні дисципліни, як етика, естетика, філософія культури, філософська антропологія тощо. Макс ІПелер вважав, що аксіологія намагається розібрати­ся в ordo amoris - «порядку любові», відповідно до якого люди­на вибудовує свій унікальний шлях у світі, до чогось прагне і чогось уникає у нескінченному ланцюгу актів вільного вибору.

Ціннісне буття людини, який би ситуативний та суб'єктивно-вольовий характер воно не мало, неможливе поза предме­тами, процесами і подіями навколишнього світу

Потреба - стан взаємодії суб'єкта (особи, соціальної групи, суспільства в цілому) з суб'єктивними умовами йот існування, що він відчуває як нестачу чогось необхідного для підтримки життєдіяльності, яке виступає джерело і збуджувач актив­ності. Потреби детермінуються генетико-біологічними фактора­ми, але головним чином - соціально-економічними та соціокультурними умовами існування людей, характером і змістом їх діяльності, їх рівнем соціокультурного розвитку та менталі­тетом. Процес задоволення, реалізації потреб виглядає як цілесмислова діяльність людей в певних соціально-економічних, пол­ітичних та культурних умовах.

Потреби складають єдину, цілісну систему і за різними кри­теріями типологізуються на біологічні та соціальні, усвідомлені та неусвідомлені, матеріальні та духовні, індивідуальні та групові, раціональні та ірраціональні, реальні та ідеальні, очікувані та такі, що сталися, відбулися та інші. Згідно зі сферою діяльності вид­іляються потреби в праці, пізнанні, вірі, спілкуванні, сексі, відпо­чинку: в залежності від функціональної ролі - домінуючі та пе­риферійні, стійкі та ситуативні: за суб'єктом діяльності -індивідуальні, групові, колективні, суспільні.

До потреб відносяться не тільки корисні та необхідні для життя предмети та явища, а й шкідливі для здоров'я та соціаль­ного статусу; проте вони використовуються людьми внаслідок звичок, традицій або задоволення, що можна отримати (тютюванні», «центруванні» одних навколо інших, які соціальне мас-штабніші і морально вищі. Цей шлях забезпечується процеса­ми самовиховання і внутрішньої активності особи з притаман­ними їм моральною мотивацією та саморегуляцією. Саме з інтенсивного шляху розвитку потреб випливає морально-пси-хологічнпй зміст закону підвищення потреб.

Потреби становлять ту реальну підставу, на якій формують­ся інтереси особи. Потреби та інтереси детермінують доцільну діяльність свідомості, втілюються у системі мотивації, закріплю­ються в установках і ціннісних орієнтаціях особи, що обумов­люють напрям діяльності, її соціальну активність.

Інтерес (лат. interest - має значення, важливо) - емоційна, підвищена увага людини до будь-якого об'єкта та явища. Інте­рес, як і потреба, виявляє об'єктивне та суб'єктивне ставлення людини до умов свого існування, тому в реальній дійсності вони тісно переплетені. Порівняно з об'єктивно значущим пред­метом потреба виступає основою інтересу, породжує його. Різни­ця між потребою та інтересом полягає в тому, що інтерес по­в'язаний із соціальною діяльністю, необхідною для задоволення потреб. Потреби ж являють собою умови, необхідні для існу­вання людини. Інтерес завжди спрямований на предмет, не існує безпредметних інтересів.

Якщо об'єктивна сторона інтересів пов'язана з умовами жит­тя, з економічними відносинами, то суб'єктивна - з усвідомлен-істю інтересів; проявляється вона у відповідності або невідпов­ідності цілей діяльності особистості вимогам соціальних законів. Соціальні інтереси - це реальні причини дій, звершень, що формуються з їх відмінностями за становищем та роллю у сус­пільному житті. Інтереси групи формуються на основі інтересів її членів як цілісність, що відбиває спільні, подібні риси об'єкта, всього соціального стану окремих індивідів. Відмінності соц­іальних інтересів пов'язані з відмінностями соціальних статусів і ролей різних соціальних груп та особистостей. Протилежність соціальних інтересів може стати основою соціальної напруги, соціальних зіткнень. Для забезпечення динамічного розвитку суспільства, пом'якшення соціальної ситуації важливе врахування всього комплексу соціальних інтересів особи, соціальних класів, етнічних груп тощо.

Соціальний інтерес, з одного боку, є безпосереднім збуджу­вальним мотивом діяльності людини, враховуючи матеріальну обумовленість її дій; з іншого боку, інтерес - дещо об'єктивне, що не залежить від волі та свідомості людини.

Інтерес - це не просто соціальний стан, а стан, що рефлексуєть-ся у свідомості та переходить у дію. У такому розумінні соціаль­ний інтерес є одночасно і об'єктивним відношенням, і суб'єктив­ним збуджувачем, тобто єдністю об'єктивного і суб'єктивного.

В структурі соціального інтересу виділяють чотири основні моменти; соціальний стан суб'єкта або сукупність його зв'язків із суспільством; ступінь усвідомлення стану; мотиви діяльності, спрямовані на певні об'єкти інтересу; сама дія, що являє собою ствердження суб'єкта в об'єктивному світі. Таким чином, соц­іальний інтерес відображує соціальній стан суб'єкта та визна­чається саме ним.

Виходячи з того, що суспільні відносини проявляються у вигляді соціальних інтересів, можна зробити висновки: по-перше, соціальні інтереси завжди мають своїх носіїв, тобто на­лежать конкретним суб'єктам, що вступають у взаємовідноси­ни; по-друге, соціальні інтереси за своєю природою об'єктивні, є виявленням ролі відповідних суб'єктів в системі суспіль­ного розподілу праці, їх зв'язку з певним типом суспільно­го присвоєння; по-третє, суспільні відносини, виявляючись у соціальних інтересах, набувають характеру рушійних сил соціального розвитку.

Ціннісна орієнтація - утвір ідейно-цільового плану, що має організуючий, регулюючий та направляючий характер, включає когнитивний, емоційний та поведінковий компоненти. Вона являє собою один із фундаментальних компонентів менталітету, що розкриває багатство складових людської більшості. Менталі­тет складається століттями з накопичення традицій, ціннос­тей, переваг, переконань, оцінок, заперечень і тому подібного. Це глибинне, особисте ядро людини, народу, котре детермінує їх ставлення до світу, їх творчість, свободу, відповідальність.

Проблему людини не можна редуціювати до проблеми ви­живання, оскільки вона пов'язана з проблемою виявлення цілей, інтересів, прагнень окремих людей і всього людства як цілісної системи.

Сьогодні проблема цінностей вийшла за рамки наукового і філософського людинознавства і виявилася у найвищій мірі життєвою проблемою, бо під сумнів поставлено саме існуван­ня людини та її цивілізації. Ніколи ще системи цінностей, яких дотримується людство, держави, нації, соціальні групи, індиві­ди не виступали такими факторами їх розвитку, від яких у значній мірі залежить не просто зміст і напрямок людської історії, але й те, чи буде ця історія мати продовження чи вона обірветься. Проблема цінностей сьогодні має прямий вихід до глобальних проблем.

При збільшенні антропогенного навантаження на оточую­че середовище, поглибленні суперечностей між еволюційно-ге­нетичними можливостями людей і середовищем їх життя при­зводить у теперішній час до того, що адаптивні спроможності суспільства можуть виявитись вичерпаними. Необхідна ціннісна регуляція діяльності відносно мети і засобів. У дано­му контексті оціночний підхід як співвідношення своєї діяль­ності з навколишньою дійсністю має важливе методологічне значення, оскільки без зміни ціннісних орієнтацій цивілізація не спроможна вижити.