11.5. Форми суспільної свідомості -типи відображення соціального буття

Суспільна свідомість - сукупність поглядів, уявлень, ідей та теорій, що відображають суспільне буття. Виділяють буден­ну і теоретичну свідомості. В основу цього членування покла­дені відношення свідомості до практики, ступінь її узагальнен­ня, глибина зв'язку з практичними основами життя.

Буденна свідомість вплетена в практику, породжується саме в ній практичним досвідом і є засобом його забезпечення. Вона узагальнює емпірично дане, і в цьому її обмеженість Буденна свідомість має і свої переваги порівняно з теорією, бо відбиває світ у його безпосередній данності, індивідуальному сприйнятті; відоб­ражає суспільно-історичну практику з боку особливостей її конк­ретного переломлення в долі кожного індивіда. Буденна свідомість не збігається з індивідуальною, її призначенням є обслуговування постійних життєвих потреб, життєвих ситуацій, вироблення прак­тичних рецептів для здійснення у конкретних умовах.

Теоретичний рівень суспільної свідомості є найбільш висо­ким рівнем узагальнення дійсності й найрозвинутішою формою організації знання. До теоретичного рівня свідомості належить особлива форма наукового знання - теорія. Теоретична сусп­ільна свідомість узагальнює практику в широких історичних масштабах, виступає ідеальною програмою її розвитку, вона пов'язана з існуванням категорій.

У свідомості виділяють два рівні - ідеологію і суспільну пси­хологію. Матеріальні економічні відносини, соціальні умови існу­вання людей, їх повсякденна діяльність і нагромаджуваний досвід відображаються в людській психіці у вигляді почуттів, настроїв, думок, спонукань, звичок, їх називають суспільною психологією.

Суспільна психологія виникає безпосередньо під впливом певних умів соціального буття людей, їх діяльності. Вона не виступає у вигляді узагальненої системи поглядів, а виявляється в емоціях, почуттях, настроях. Ідеї й погляди людей на рівні суспільної психології не мають теоретичного виявлення, вони носять емпіричний характер, інтелектуальні моменти перепліта­ються з емоційними. Суспільна психологія є частиною буден­ної свідомості. На формування суспільної свідомості мають вплив психічні риси нації, своєрідність побуту і звичаї їх окре­мих верств.

Якщо суспільна психологія створюється безпосередньо впроцесі повсякденної життєдіяльності людей, їхнього взаємно­го спілкування, то ідеологія виступає як більш або менш струнка система поглядів, положень, ідей (політичних, філо­софських, моральних, естетичних, релігійних). Вона грунтуєть­ся на широкому (узагальненому) соціальному досвіді - істо­ричному і сучасному.

Суспільна психологія створюється сама по собі, стихійно, в процесі життєдіяльності і взаємодії людей, на відміну від неї ідеологія переважно виступає як продукт свідомої діяльності, що вимагає спеціальних зусиль ідеологів. Отже, ідеологія - це система поглядів та ідей, що прямо чи опосередковано відобра­жає економічні і соціальні особливості суспільства, виявляє становище, інтереси й думи певного суспільного класу і спрямована на збереження або зміну існуючого суспільного устрою.

Загальні умови соціального середовища, в якому живуть ті чи інші люди, визначають єдність їхніх поглядів, прагнень, що грунтується на єдності їхніх інтересів. Проте навіть за спільності поглядів, світоглядів, думок це загальне виступає в окремих осіб в індивідуальній своєрідності.

Суспільна свідомість керується соціальними законами, її істо­рія йде за історією суспільного буття, і те, які саме відбувати­муться зміни - еволюційні чи революційні, оцінка свідомості визначається у кінцевому підсумку відповідно змінам у сусп­ільному бутті.

Індивідуальна свідомість народжується і вмирає разом з на­родженням і смертю людини. Вона відбиває неповторні риси її життєвого шляху, виховання. Для індивідуальної свідомості об'єктивне середовище, під впливом якого вона формується, виступає як результат взаємодії макросередовища - суспільно­го буття, мікросередовища (умов життя соціальної групи), умов особистого життя. Індивідуальна свідомість перебуває під впли­вом і таких факторів, як рівень розвитку даного індивіда, осо­бистий характер.

Усоціальній філософії розрізняютьформи суспільної свідо­мості - типи відображення суспільного буття в людській свідо­мості. Залежно від сфер суспільного життя розрізняють політи­ку, мораль, право, мистецтво, релігію, філософію.

Політика - сфера суспільного буття, діяльність класів і партій, що визначається їхнім становищем у суспільстві та їхніми інтересами. Це явище історичне, що виникає з поділом суспільства на класи. Політичні ідеї, політичні установи, інститути, політичні відносини є найважливішою складовою части­ною надбудови відповідно до економічного базису.

Залежно від об'єкта політика поділяється на соціальну, еко­номічну, технічну, демографічну тощо. Відносини між націями, групами людей певної країни становлять сферу внутрішньої політики, відносини між державами - зовнішньої політики.

Основу політики становить проблема завоювання, утриман­ня й використання державної влади.. Політика е концентрова­ний вираз, узагальнення і завершення економіки.

Важливе значення у розвитку суспільних відносин відіграє політична культура - рівень і характер політичних поглядів, знань, переконань громадян, уміння застосовувати їх у процесі громадсько-політичної діяльності, а також зміст і якість соціальних цінностей, традицій та норм, що регулюють політичні відносини.

У середині XX ст. сформувалася така соціально-філософсь­ка течія, як деідеологізація, що виправдовувала об'єктивізм і безпартійність у науці, її підґрунтям була «соціологія знання» Манхеїша, який протиставляв науку як об'єктивне і вірогідне знання про факти ідеології, що тлумачив як свавільне суджен­ня про соціальні і моральні цінності, що виявляють суб'єктивні інтереси. У 50-60-ті роки Арон, Белл, Поппер надали деідеологізації характеру соціологічної концепції, спрямованої проти марксизму. Вони доводили, що на зміну ідеологічним догмам XIX ст. прийшла наука, розвивали теорії «індустріального сус­пільства», конвергенції двох систем, мирного співіснування і у сфері ідеології. У 70-ті роки концепцію деідеологізації змінила реідеологізація, яка зберегла основну тезу деідеологізації - про­тиставлення науки і ідеології, але доповнила її ідеєю, що суспільні науки не здатні виконувати функції ідеології, бо цінності не можна обгрунтувати раціонально.

З політикою тісно пов'язане право - сукупність установле­них та санкціонованих державою загальних обов'язкових правил (норм) поведінки, додержання яких забезпечується її цілеспря­мованою діяльністю. Право завжди виявляє державну волю класу або класів, що тримають в руках державну владу. Правова ідеологія є систематизованим теоретичним вираженням правосвідомості класу, тобто його поглядів на природу й призна­чення правових відносин, норм і установ на питання законодав­ства, суду, прокуратури тощо, її мета - захист або утверджен­ня правового порядку, що відповідає інтересам цього класу.

Право виникає лише на певному ступені розвитку, коли розклад первіснообщинного ладу призводить до розшаруван­ня суспільства на антагоністичні класи, до виникнення приват­ної власності і прагнення економічно пануючої меншості увіч­нити і зміцнити своє панування. Право виникає з появою держави, від її імені загальнообов'язковими проголошуються норми та звичаї, що відповідають його класовим інтересам. Держава забезпечує і реалізує правові норми, застосовує для цього в разі необхідності державне примушення.

Мораль - система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що регу­люють моральну поведінку людей. Вона виконує пізнавальну, оціночну, виховну фунції. Складовими частинами моралі є: моральна діяльність (вчинки, поведінка людини); моральні відносини, моральна свідомість.

Норми і принципи моралі, моральні ідеали, почуття становлять систему моралі, що визначає життєву позицію певної соціальної спільності (соціальної групи), індивіда, орієнтує їх у світі ціннос­тей. Специфікою моралі є те, що вона, на відміну від таких форм суспільного регулювання, як економічне право, адміністративне тощо, які спираються на спеціальні установи спеціального держав­ного примушення (право), базується на силі переконання, гро­мадської думки, традицій, моральних авторитетів.

Мораль - це історичне явище: змінюються уявлення про добро і зло, обов'язок, щастя, справедливість. Можна говорити про загальнолюдську мораль, основні правила людського співжиття (співчуття, дружелюбність, ввічливість), деякі за­гальні морально-психологічні почуття (сором, вдячність та ін.). Важливим є співвідношення класового і загальнолюдського. У наш час здійснюється повернення до загальнолюдських цінно­стей, відмова від зведення в абсолют класових норм моралі.

Отже, мораль - система поглядів і уявлень, норм і оцінок, що стосуються регулювання поведінки індивідів, погодження вчинків окремих осіб з інтересами інших людей або певної спільності спо­собів виховання людей, створення і зміцнення певних моральних якостей і відносин. Людина вихована в дусі певної моралі, сама усвідомлює свій моральний обов'язок, тобто свої особисті обо­в'язки щодо інших людей і певної спільності, сама оцінює свої вчинки, морально засуджує себе за неправильний вибір вчинків, за порушення своїх обов'язків. Ця самооцінка поведі­нки, почуття особистої відповідальності за поведінку, за вибір вчинків має назву совісті.

Найбільш віддаленою від економічного базису формою сус­пільної свідомості виступає релігія. Основна ознака релігії -віра в надприродне - Бога. Релігія виконує у суспільстві певні функції, втішально-компенсаційну, регулятивну, світоглядну, комунікативну, інтеграційну.

Однією з найдавніших форм суспільної свідомості є есте­тична свідомість, тобто мистецтво, виникнення якого належить до докласового суспільства. Мистецтво - естетичне освоєння світу в процесі художньої творчості - особливого виду людської діяльності, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих об­разам відповідно до певних естетичних ідеалів.

Відтворюючи дійсність у художніх образах, художник робить ідейно-естетичну оцінку дійсності, тобто виявляє своє ставлен­ня до неї відповідно до свого естетичного ідеалу, своїх уявлень про прекрасне. Художній твір до чогось закликає, щось засуджує, викликає певні почуття, прагнення. Мистецтво задовольняє не­зліченні людські запити, виконує численні суспільні функції: ко­мунікативну, пізнавальну, виховну, естетичну та інші.

Художній образ виявляє ідейну оцінку відображуваного, моральне, естетичне чи інше схвалення його або заперечення. Тому важливу роль у художній творчості відіграють світогляд митця, розуміння ним дійсності, його ідеали. Мистецтву влас­тива відносна самостійність, яка полягає в тому, що воно не механічно йде за економікою, а взаємодіє з політичними, мо­ральними та іншими формами свідомості.

Всі розглянуті вище форми суспільної свідомості, а також різні галузі природознавства беруть участь у формуванні світог­ляду людей. Суспільна й індивідуальна свідомості постійно взає­модіють між собою, взаємно збагачують одна одну. Кожний індивід протягом свого життя через відносини з іншими людь­ми, шляхом навчання, виховання відчуває вплив суспільної свідомості.