15.3. Поліфункціональність мистецтва

Дієво-перетворюючі засади мистецтва проявляються в тому, що:

• по-перше, художній твір здійснює ідейно-естетичний вплив на людей;

• по-друге, залучаючи людей до спрямованої та цілісно зорієнтованої діяльності, мистецтво сприяє соціальному перетворенню суспільства;

• по-третє, сам процес творчості в мистецтві є певне перетворення за допомогою уявлення вражень, фактів, що почерпані з дійсності. Автор переробляє життєвий матеріал на образи, будуючи нову реальність - художній світ;

* по-четверте, важливою сферою діяльності художника є обробка будівельного матеріалу, з якого виліплюється об­раз. Створення скульптури, картини, поеми, симфонії -це завжди перетворення мармуру, фарби, слова, звуку. Всі види мистецтва як діяльності в своїй сукупності забез­печують суспільно-перетворюючий вплив мистецтва на дійсність. Мистецтво - це дія, творення художнього світу та перетворен­ня реальної дійсності відповідно до ідеалів художника. Функції мистецтва:

1. суспільно-перетворююча та компенсаторна, адже суспільно-перетворюючий вплив мистецтва є не ідеально-ілюзорним, а реально-дієвим. Завдяки ідеалам гармонії людини і світу, внутрішньої гармонії людини мистецтво виступає засобом пробудження соціально спрямованої активності людей:

2. пізнавально-евристична функція, коли мистецтво виступає як знання та засіб просвітництва, адже мистецтво здатне відображувати та опановувати ті сторони життя, які важкодоступні для науки;

3. художньо-концептуальна функція, коли мистецтво виконує завдання аналізу стану світу та осмислення смисложиттєвих проблем людини;

4. випереджальна функція (функція передбачення), що полягає в тому, що за допомогою інтуїції художник здат­ний осмислити деякі істини як самоочевидні, ясно та до­стовірно передбачати майбутнє;

5. інформаційна та комунікативна, адже мистецтво – це сповіщання та спілкування. Як будь-яка знакова система, мистецтво має свій історично та національнообумовлений код, свої умовності. Спілкування між народами та освоєння культури минулого роблять ці коди та умовності загальнодоступними, вводять їх у арсенал художньої культури людства;

6. виховна функція, оскільки мистецтво виступає як катарсис, формування цілісної особистості. Мистецтво своєю гармонією впливає на внутрішню гармонію особистості, сприяючи відновленню та збереженню психічної рівноваги. Катарсисна (очищуюча) та компенсаторна (сприяння духовній гармонії людини) здатності мистецтва виступають важливими аспектами виховально-формувального впливу мистецтва на особистість;

7. повчальна функція, коли мистецтво сприймається як суггестія, вплив на підсвідомість, що інколи може мати характер гіпнозу;

8. естетична функція, коли мистецтво тлумачиться як формування творчого духу та ціннісних орієнтацій. Естетична функція - це здатність мистецтва, по-перше, формувати естетичні смаки, здатності та потреби людини, по-друге, ціннісно орієнтувати її в світі, і по-третє, пробуджувати творчий дух, творчий початок особистості, бажання і уміння творити за законами краси. Мистецтво будує ціннісну свідомість особистості, вчить її бачити життя крізь призму краси. Весь світ перед художньо цивілізованою свідомістю постає як естетично значущіш в кожному своєму прояві;

9. гедоністична функція, що супроводжує і «розфарбовує» всі функції мистецтва, оскільки мистецтво тлумачиться як насолода. Це випливає з того, що; по-перше, мистецтво - це сфера свободи, майстерного володіння естетичним ба­гатством світу. що дає насолоду, викликає захоплення; по-друге, художник співвідносить всі явища з людством, роз­криваючи їх естетичну цінність; по-третє, в творі досконала художня форма знаходиться в гармонії із змістом; учетвер­те, художня реальність впорядкована і побудована за зако­нами краси; по-п'яте, кожна людина відчуває співпережи­вання, співчуття від сприймання творів генія; по-шосте, ігровий, незацікавлено-безкорисливий аспект творчості є виявом свободи у мистецтві, що дає відчуття насолоди. В цілому ж сутнісною метою мистецтва є соціалізація особистості та утвердження її самоцінності. Мистецтво робить людину дійсно людяною та дійсно соціальною, залучаючи в коло суспільного життя та особистісні сторони індивідуальних відносин людини зі світом.