1.4. Філософія і наука. Філософська рефлексія

Виявлення специфіки філософського знання передбачає дослідження різних форм опанування дійсності людиною. Крім практичного ставлення до дійсності, у межах якого людина домагається користі, існують інші нормувальні сприймання людиною світу засоби опанування дійсності, які зафіксовані у вигляді відповідних форм суспільної свідомості. Кожна з цих форм має певний набір категорій: у науці це перш за все істи­на, у релігії - віра, у політичній ідеології - влада, у праві -справедливість, у мистецтві - прекрасне, у моралі - добро, у філософії ж - мудрість.

Філософське знання - це знання «єдиного в усьому», воно відрізняється від знання окремих речей. Філософія характери­зується тим, що в її межах усвідомлюються ті засоби, завдяки яким людина опановує світ, і специфіка її врешті-решт зводить­ся до того, що спрямованість до дослідження свідомості, тобто рефлексія, стає для неї основним змістом і метою. У цьому ро­зумінні філософське опанування дійсності виявляється у здійсненні рефлексії суспільством відносно свого буття, що багато в чому охоплюється поняттям мудрості.

Що ж таке специфіка наукового й філософського мислення? Насамперед, наукове мислення предметне, вбудоване в чіткі рамки предмета даної науки. Філософське ж мислення здійснюється на базі співставлень порівнянь, переходів з однієї предметної галузі до іншої.

Наукове мислення здійснюється в межах норм конкретної науки. Воно чітко запрограмоване правилами наукового досл­ідження (правилами роботи в оперативних системах математи­ки, правилами поводження з різного виду символікою, моделя­ми, картами, кресленнями і т. ін.). Філософське ж мислення підпорядковане правилам логіки і здорового глузду, тобто зап­рограмоване не так чітко, як наукове.

Наукове мислення здійснюється на базі наукових понять, філософське ж - на базі філософських категорій, що не на­стільки чіткі, як наукові. Саме ця нечіткість філософських ка­тегорій дозволяє з їх допомогою визначити напрямки науково­го пошуку в тих ситуаціях, де наукові поняття не спрацьовують.

Філософське мислення пов'язане з цілеспрямуванням і фор­муванням цінностей, наукове ж реалізує вже поставлене завдан­ня, мету або систему цінностей. Наука відповідає на питання: Чому? Філософія - на питання: Для чого, з якою метою?

Наукове мислення відволікається від будь-яких проявів, що характеризують ставлення людини до світу. У межах науки дійсність береться у формі об'єкта. Філософське ж мислення рефлексивне, воно звернене не тільки до об'єкта, але й до про­цесу його вивчення.

Рефлексія - специфічне явище у сфері духовного опануван­ня людиною світу, яке не збігається з пізнанням. Предмет реф­лексії - відношення внутрішнього світу до зовнішнього.

Філософія і наука подібні за своїми структурами й розріз­няються за своїми предметами і функціями. І філософське, і наукове знання складаються з елементів (суджень, умовиводів, понять, принципів, законів, гіпотез тощо), які організовані в систему, котра підпорядковується законам логіки і становить певний теоретично зконструйований світ; і в цьому розумінні філософія є наукою.

Однак якщо предметом науки є об'єкт, що розглядається як природно-історичний феномен, то предметом філософського дослідження є теоретична модель відношення людини до світу і світу до людини. Філософія у всіх випадках є рефлексивною системою, котра включає предмет дослідження двічі - як дослі­дника і як елемент філософського аналізу. У філософії як типі світогляду світ представлений цілісно, виявлено місце людини, її інтереси, переконання, ціннісні орієнтації. Наукова структу­ра не робить філософського світогляду наукою, тому за пред­метом дослідження філософія не є наукою.

Філософія і наука подібні намаганням до вірогідності, до раціонального пояснення світу. Але якщо в науці це асоціюється з прагненням до істини, то у філософії вірогідність доповнюєть­ся елементами переконання. Інакше кажучи, у філософії є поєднаність знання з переконаннями. Цим обумовлюється те, що ідеологічний момент у ній виявляється сильніше, ніж у науці.

Закони науки дозволяють прогнозувати, як буде розвива­тися об'єкт. На засадах філософських принципів можна прогно­зувати лише шляхи, засоби вивчення досліджуваного явища. Ця обставина вказує на різницю між філософією та наукою і в той же час на їх тісний взаємозв'язок. Наука не може успішнорозвиватися без філософії, що є у функціях попередньої асим­іляції невідомого, методології і світогляду.

Критеріями науковості такі: 1) об'єктивність, адже наукове знання пов'язане з розкриттям природних об'єктів, що взяті «самі по собі», без урахування інтересів індивіда, без привнесення в них чогось суб'єктивного та надприроднього; 2) раціональність, бо спо­собом досягнення істини є критичність та раціональні принципи пізнання; 3) есениіалістська спрямованість, тобто націленість на відтворення сутності, закономірностей об'єкта; 4) системність знання, що означає впорядкованість за системними принципа­ми, впорядкованість у формі теорії та розгорнутого теоретично­го поняття; 5) перевірка, що включає і наукове спостереження, і практику, і випробовування логікою.

Усі зазначені критерії науковості можуть бути застосовані до частини змісту філософського знання, особливо до онтології, гносеології та методології наукового пізнання, що можна вия­вити фактично в усіх філософських системах, які мають відпо­відну проблематику. З цього можна зробити висновок, що філо­софія входить до складу наукової сфери знання частиною свого змісту і відносно цього філософія є наукою, видом наукового знання. Її предметна специфіка як виду наукового знання - в узагальненості інформації з точки зору основного питання світогляду про взаємовідносини людини та світу.

У такому розумінні філософія є природничою наукою, час­тково вона входить до комплексу природничих дисциплін. У той же час філософія вивчає також і суспільство, а в ньому -співвідношення суспільної свідомості та соціального буття, спе­цифіку соціального пізнання та інше. Філософія тісно пов'яза­на з конкретними суспільними науками (правознавством, еко­номічною наукою, політологією тощо), узагальнюючи під певним кутом дані цих наук. Предметно-змістовне взаємопро­никнення філософії та суспільних наук дозволяє вважати філо­софію також і значущою частиною суспільствознавства.

У змісті філософського знання можна виокремити також частини або сторони, що відносяться до гуманітарних наук, об'єктом яких є індивід, а точніше духовний, внутрішній світ та пов'язані з ним світ людських взаємовідносин та світ духов­ної культури суспільства. До гуманітарних наук належать пси­хологія (психологія особистості, психологія емоцій, соціальна психологія), громадянська історія, літературознавство, лінгвісти­ка та інші науки, що дозволяють проникнути у внутрішній ду­ховний світ людини завдяки розумінню, завдяки тексту. Внас­лідок зверненості до індивідуальності філософія є гуманітарним знанням, адже філософська рефлексія завжди прагне діалектично проникнути у зміст діалогічного відношення, намагається в ході інтерпретації розуміти, вивести на раціональний рівень.

Філософії як виду знання притаманні також риси, харак­терні для художнього освоєння дійсності, тобто для мистецтва. Мистецтво - образне освоєння дійсності, де переважним є індивідуальне, одиничне в конкретних, живих образах. Мистец­тво спрямоване на осягнення естетичного власне в дійсності. А філософська картина світу містить у собі також емоційне відношення до світу, його оцінку з точки зору доль індивіда та людства. Філософські праці нерідко набували форми художніх творів (наприклад, у Платона, Ф. Ніцше, А. Камю), а багато видатних поетів та письменників (О.С. Пушкін, Ф.М. Достоєвський, Л.М. Толстой) були філософами-мислителями.

Важливою стороною філософського пізнання є також його трансцендуючий характер. «Трансцендентний» (лат. «transcendere» - переступати) - тлумачиться як такий, що ви­ходить за межі можливого (не тільки індивідуально зараз) дос­віду, що виходить за межі людської свідомості. Цьому поняттю протилежне «іманентне». Трансцендування як метод осягнен­ня чогось, як «вихід за межі» пов'язане з самозаглибленням, з наявністю певного «таїнства», «неосяжності для розуму», і в цьому розумінні, надлюдяності, осяжності трансраціонально. Інакше кажучи, трансцендування хоча і не дає визначеного і точного знання, як наукова раціональність, воно здатне все ж уловити деякі глибинні властивості буття. Заглиблюючись у себе, людина через себе осягає світ у його першооснові, а заг­либлюючись в цю першооснову, осягає все більше самого себе.

Така медитація є розумовою дією, що спрямована на приведен­ня психіки людини у стан заглибленої зосередженості. У пси­хологічному аспекті медитація передбачає усунення крайніх емоційних проявів та значне пониження реактивності.

Трансцендування тісно пов'язане і з містикою, що тлума­читься як щось загадкове, незрозуміле, нез'ясоване. Оскільки філософствування доходить до меж неосяжного та до уявлень про першооснову світу, воно не може не торкатися сфери над­природного. Результатом філософського трансцендування з включеними в нього елементами - медитацією та містикою - є філософська віра як психологічна установка індивіда, що сприй­має щось необгрунтоване належним чином за реально існуюче.

Зміст філософського знання включає в себе також установ­ку здорового глузду з його орієнтацією на пізнання найближчих причин явищ, їх пізнання та використання в повсякденній практиці. Саме в повсякденному житті, у його глибинах відбу­вається кристалізація того дорогоцінного феномену соборного людського життя, який є «мудрістю». Вона тлумачиться як гли­бокий розум, що спирається на життєвий досвід; це поєднання істини та блага, це життєва правда, це злиття любові та істини, вищого стану розумового та морального удосконалення.

Таким чином, філософське знання має суттєві ознаки, що при­таманні: 1) природничонауковим знанням, 2) ідеологічним знан­ням (суспільним наукам), 3) гуманітарним знанням, 4) художнім знанням, 5) трансцендуючому осягненню (релігії, містиці) та 6) повсякденним знанням людей. У філософському знанні всі види знань представлені як сторони, іпостасі, компоненти його внутрішнього змісту. Вони внутрішньо взаємопов'язані між собою, причому настільки, що виявляються злитими, неподільними. Отже, філософське знання - це комплексний, інтегруючий вид знання, де інтегральність виявляється єдністю, що не виключає превалювання в ньому якогось об'єднуючого першопочатку; таким є, напевно, його раціоналістичність.