1.3. Особливості та структура філософського знання

Специфіка філософського мислення полягає в тому, що воно має дуже широкий рівень узагальнення (категорії, принципи), що виходить за межі буття та небуття. Другою важливою рисою філософського мислення є те, що воно є формою людсько­го самоосмислення з точки зору людини, її життєвого вибору. Філософське мислення може окреслювати дійсність не такою, яка вона є, а такою, якою вона має бути. Крім того, філософське мис­лення - це одночасно мислення про реальність і мислення про саме мислення. Причому воно виявляється взаємопов'язаним, логічно послідовним, аргументованим та обґрунтованим. При цьому філософське мислення завжди намагається поставити та розв'язати доленосні, абстрактні проблеми людського буття. Крім того, важливою рисою філософського мислення є те, що воно є рефлексією людини, тобто погляд на себе з боку, крізь призму своїх цінностей та інтересів.

Наведені риси філософського мислення резюмуються тим, що саме у філософії і за допомогою філософії людина висуває своє бажання взяти на себе власне відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. У цьому розуміннні філософія є інтелектуальним проясненням своєї життєвої ситуації, осмис­ленням стратегії й тактики своєї самореалізації.

Проблеми філософського світогляду є породженням різно­манітних проблем людини і детермінуються його діяльністю. Фактично будь-яка сфера діяльності людини - це джерело про­блем світогляду, тоді як природознавство обмежене пізнанням живої та неживої природи та природного в людині. Головними факторами проблем світогляду можуть бути й індивідуально-екзистенційні, і соціально-класові, і внутрішньонаукові, і худож­ньо-етичні та інші.

У філософському розумінні проблема - це питання, що є органічною частиною пошукової пізнавальної ситуації, коли мають місце пошуки нових явищ, процесів, структур, законів, нової інформації. Це знання про незнання і деякі передбачен­ня невідомого, що належить розкрити. Проблеми можуть бути реальні та надумані, вічні та тимчасові, суттєві та несуттєві тощо. Проте вони обов'язково фундаментальні, оскільки є засадами будь-які сфери людської діяльності.

Усе різноманіття проблем філософського світогляду може бути зведене до шести великих груп: 1) онтологічної, 2) антропологічної, 3) аксіологічної, 4) гносеологічної, 5) логічної та 6) праксеологічної.

Онтологічний (грецьк. «ontos» - сутнісне, «logos» - вчення -вчення про буття) аспект відображення людини і світу в філо­софії полягає в тому, що філософія як специфічна форма усві­домлення людиною свого буття, як форма суспільної свідомості покликана дати людині знання про світ та саму людину в її бутті. По суті вона за своїм змістом претендує на те, щоб відпо­вісти на питання: Що ж таке собою світ? Яка його природа? Хто така людина за своєю природою та сутністю? Як влашто­ваний світ, у якому живе людина? У чому сенс самого людсь­кого буття, мета і зміст життя? Причому всі ці питання філосо­фія ставить в граничній формі, говорячи про найбільш загальні передумови буття, про найбільш загальні взаємовідносини між світом і людиною, про загальні закономірності буття як такого.

Антропологічний аспект орієнтує на сприймання поняття «людина» як основної світоглядної категорії, виходячи з якої тільки і можна розробити систему уявлень про світ та законо­мірності його розвитку. Спроба виявити загальнолюдське в існуванні людей слугує самоусвідомленню людини та виявлен­ню її власного місця у світі, її відмінностей від живої природи.

Аксіологічний аспект полягає в дослідженні природних цінно­стей, їх місця в реальності та структури ціннісного світу, тобто зв'язків різних ціннностей між собою, з соціальними та куль­турними факторами, а також структурою особистості. Головне завдання аксіології - показати, як можлива цінність у загальній структурі буття і яке її відношення до фактів реальності.

Гносеологічний аспект відображення предмета в теорії полягає в тому, що він відображається не дзеркально, не як результат споглядального сприйняття дійсності, а крізь призму практично діяльнісного відношення людини до світу та до самої себе.

Логічний аспект відображення предмета філософії в теорії полягає в тому, що результати пізнавального відношення до дійсності, відображені у змісті філософського знання, фіксують­ся, обумовлюють формування понятійно-категоріального апара­ту філософії, зміст цього апарату, його структуру, еволюцію, відображають динаміку зростання як самої дійсності, людини, так і їх взаємозв'язки.

Праксеологічний аспект полягає в осмисленні мотивів діяль­ності, основних засобів досягнення результату, прагматичного співвіднесення мети та засобів, у виявленні прийомів активі­зації суб'єкта діяльності, дослідженні умов ефективної та раці­ональної людської діяльності.

Таким чином, структура філософського знання (схема 1) обумовлюється тими сферами реальності, що осмислюються людиною, а саме: 1) онтологія, натурфілософія та космологія виз­начаються такими сферами, як природа, світ, космос; 2) соціаль­на філософія, соціологія, філософія історії, етнофілософія, культурологія обумовлені такими сферами реальності, як суспіль­ство та природа; 3) філософська антропологія, антропософія, структурна антропологія, соціобіологія вивчають людину з її особливостями, здібностями, властивостями; 4) логіка, гносео­логія, ноологія визначаються сферою інтелектуальних процесів; 5) етика, естетика, філософія релігії, філософія права та філосо­фія історії - сферою духовного життя, осмисленням її цілей та цінностей. Філософія вимагає невпинного поповнення знань про світ та людину в ньому, і це заради цієї людини, а тому імперативом філософії є навчити людину мислити творчо та самостійно.