logo
философия

6.3. Творча активність свідомості

Свідомість - це не тільки процес пізнання і його результат -знання, а й разом з тим переживання пізнаванного, певна оцін­ка речей, властивостей і відношень.

Об'єктивний світ, впливаючи на людину, відображується у вигляді уявлень, думок, ідей та інших духовних феноменів, що становлять складають зміст свідомості, котрий відбивається у продуктах культури (включаючи мову та інші знакові системи), набуваючи форму ідеального. Свідомість включає аксіологічний, тобто ціннісний аспект, у якому відображується вибірковість свідомості, її орієнтація на філософські, наукові, релігійні, есте­тичні, політичні, моральні цінності, що вироблені суспільством і сприйняті суб'єктом.

До свідомості належить ставлення суб'єкта як до цих цінно­стей, так і до самого себе, виступаючи тим самим у вигляді само­свідомості, яка теж має соціальну природу. Пізнання людиною самої себе стає можливим завдяки її здатності співвідносити свої установки і орієнтацію з життєвими позиціями інших людей, умінню стати на ці позиції у процесі спілкування.

Особливою сферою філософського дослідження є проблема місця буття у структурі свідомості, пов'язана з виділенням (хоча і частково умовним) у свідомості двох шарів - буттєвого і реф­лексивного; буттєвий шар - це в дійсності, а рефлексивний -ставлення до дійсності. Джерелом як буттєвих, так і рефлексив­них характеристик свідомості служить діяльність людини.

Звісно, рушійною «пружиною» поведінки і свідомості лю­дей є потреба - певна залежність людини від зовнішнього світу, суб'єктивні запити особистості до об'єктивного світу, її потре­ба в таких предметах і умовах, необхідних для її нормальної життєдіяльності.

Важливою стороною свідомості є самосвідомість. Життя вимагає від людини, щоб вона пізнавала не тільки зовнішній світ, а й себе. Відображаючії об'єктивну реальність, людина ус­відомлює не тільки цей процес, а саму себе як істоту, що відчу­ває і мислить, свої ідеали, моральне обличчя. Вона виділяє себе з навколишнього світу, усвідомлює своє відношення до світу, те, що вона відчуває, думає, робить. Усвідомлення людиною себе як особистості і є самосвідомість.

Свідомість має не тільки внутрішньо особисте буття. Вона об'єктивується і існує надособисто в творіннях мистецтва, в правових, моральних нормах. Всі ці прояви суспільної свідо­мості - необхідна умова формування особистості, індивідуаль­ної свідомості. Особиста і суспільна свідомість перебувають у нерозривній єдності. Свідомість кожної окремої людини вбирає в себе знання, переконання, оцінки того суспільного середови­ща, в якому вона живе.

Об'єктивний світ, впливаючи на нас, відображується в свідомості, перетворюється в ідеальне. В свою чергу свідомість, ідеальне через практичну діяльність перетворюється в дійсність, в реальне.

Свідомість характеризується активно-творчим відношенням до зовнішнього світу, до самої себе, до людської діяльності. Активність свідомості проявляється в тому, що людина відображає зовнішній світ цілеспрямовано, вибірково. Вона відтворює у своїй голові предмети і явища крізь призму вже набутих знань - уявлень, понять. Дійсність відтворюється у свідомості людини не в дзер­кально-мертвому, а в творчо перетвореному вигляді.

Свідомість може створювати образи, що випереджають дійсність. Вона має здатність передбачення. Мозок людини збу­дований так, щоб не тільки одержувати, зберігати і переробля­ти інформацію, а й формулювати план дій, активно керувати діями. Дія людини завжди спрямована на досягнення кінцево­го результату, тобто визначеної цілі. Ціль, яку людина прагне досягти, - це те, що має бути створено, але його поки що ре­ально не існує. Це ідеальна модель бажаного майбутнього.

Цілепокладання, тобто передбачення того, «для чого» і «за­ради чого» людина здійснює свої дії - неодмінна умова будь-якого свідомого вчинку. Реалізація цілі передбачає застосуван­ня певних засобів, тобто того, що створюється й існує заради досягнення цілі. Людина створює те, чого природа до неї не по­роджувала. Масштаби, форми і властивості перетворених і ство­рених людьми речей продиктовані потребами людей, їх цілями;

у них втілені людські задуми, ідеї. Отже, під активністю свідо­мості мають на увазі її вибірковість і цілеспрямованість, що виявляється у формуванні нових ідей, в актах продуктивного уявлення, в управлінні практичною діяльністю.

Вищим рівнем регуляції діяльності на засадах сприйнятих людиною цінностей, моральних норм і виступає її свідомість. Така регуляція полягає у тому, що ці норми стали інтегральним компонентом життя особи. Цінності і норми включаються у систему впевнень людини, а тому реалізуються з чітким усві­домленням мети і можливих наслідків дій. Свідомість якраз і виявляється у здатності людини аналізувати мотиви власної поведінки, переживати їх як глибинну внутрішню потребу і обирати найбільш раціональний спосіб досягнення поставленої мети. Висхідним пунктом ставлення людини до реального світу є цілепокладання діяльності. Саме у забезпеченні його, спрямо­ваного на перетворення світу з урахуванням інтересів людини і суспільства, і полягає основний життєвий сенс та історична необхідність виникнення і розвитку свідомості.

Творчий характер свідомості у практичній діяльності людини виявляється у тому, що, по-перше, завдяки свідомості людина пізнає закони об'єктивної дійсності і може щось зміню­вати в навколишньому середовищі. По-друге, свідомість визна­чає цілі, способи, характер практичної діяльності. Як відзначав Маркс, найпоганіший архітектор відрізняється від найкращої бджоли тим, що перш ніж спорудити щось, створює план своєї будови в ідеальній формі - у вигляді проекту цієї будови. У цьому випадку ідеальне наче передує матеріальному, тобто план майбутнього «будинку» здійснюється до того, як він буде збу­дований. По-третє, активна творча роль свідомості виявляєть­ся і у тому, що вона дає можливість передбачити появу того, що в дійсності ще не існує, а повинно з'явитися.

Таким чином, свідомість виконує такі функції: пізнавальну, регулятивну, прогностичну, конструктивно-творчу, аксіологічиу. Активність її полягає у тому, що завдяки свідомості людина здатна творити, передбачати, перетворювати у формі ідеальних образів, ставити мету, абстрагувати, опосередковувати, узагальню­вати, самоусвідомлювати, тобто виділяти себе як суб'єкта. Свідомість з самого початку була суспільним продуктом і вона за­лишиться ним, доки взагалі існують люди. Свідомість - це влас­тивість високоорганізованої матерії, вища форма відображення (ідеальний образ матеріального світу), продукт суспільно-історичного розвитку, регулятор цілеспрямованої діяльності людини.