Зороастризм

Однією з найбільш значних етнічних релігій, яка здійснила суттєвий вплив на пізніші релігії, можна вважати зороастризм (авестизм, маздаїзм, парсизм, шанування вогню) – релiгiю давніх персів. Непересічне значення цієї релігії полягає в тому, що це найдавніша з релiгiй одкровення (тобто релігій, які отримані пророком безпосередньо вiд Бога). В основі зороастризму лежить догмат про акт творіння всесвіту-універсуму Ахура-Маздою, «Мудрим Господом» – єдиним нествореним вічно існуючим Богом, творцем усього благого, усіх інших добрих божеств. Зороастризм був державною релiгiєю трьох великих iранських імперій – Ахменидів, Аршакидів та Сасанидів, з VI ст. до н.е. по VII ст. н.е.

Свою назву зороастризм отримав від імені пророка Зороастра (Заратуштри). Він жив, на думку відомої дослідниці М. Бойс, на межі бронзового та залiзного віків (мiж 1500-1200 рр. до н.е.) Інші вчені наполягають на періоді VIII-VI ст. до н.е.

Зороастр – єдиний засновник релiгiї, який був одночасно i священнослужителем i пророком. За легендою, він отримав одкровення у віці 30 років, коли під час релігійного свята набирав воду з річки для приготування священного напою – хаоми. Саме тоді він побачив сяючу iстоту, яка назвала себе Воху-Мана (Благий промисел, блага думка) і привела Зороастра до головного бога Ахури-Мазди, поруч з яким були ще п’ять божеств, від яких і було отримано одкровення.

Згідно із зороастризмом, єдиним нествореним богом, що iснує вiчно, є творцем усього благого, включаючи iнших благих божеств, оголошується Ахура-Мазда, який за допомогою Святого Духу (Спента-Майнью) створив шість нижчих божеств, абстрактних сутностей, які безпосередньо чи опосередковано є виявами самого Ахура-Мазди i також прагнуть сприяти творенню добра i знищенню зла. Вони об’єднані загальною назвою Амеша-Спента («Безсмертнi Святi»). Це - Воху-Мана, Аша-Вахiшта, Спента-Армаїтi, Кшатра-Вайрья, Хаурватат i Амертат. Ці шість божеств покликали до життя інші добрі божества – язат.

Сім богів Амеша-Спента поєднані із сімома творiннями, явищами природи. Хшатра-Вайрья – творець металiв, Спента-Армаїтi – землі, вода – це творення Хаурватат, а рослини – Амертат, Воху-Мана – творець тварин, вогнем опікується Аша-Вахiшта, а людина з її розумом i правом вибору належить Ахура-Маздi.

Поряд із добрим богом Ахурою-Маздою існує його віковічний супротивник – Ангра-Майнью («Злий дух», пiзня транскрипцiя – Арiман). Протистояння добра і зла, їх різкий дуалізм – характерна ознака зороастризму. Перше зіткнення сил добра та зла відбувається під час творіння світу, яке почалося з першої ери «Бундахішн» – «створення основи», тобто епохи Творення, що мала два етапи: «міног» – духовного, або нематеріального буття та «гетіг» – матеріального буття. Останнє вважається більш досконалим, ніж попереднє нематеріальне буття, етапом, тому що всі творіння Ахура-Мазди (рослина, тварина, людина) отримали в цьому бутті благо у формі чогось цілісного і відчутного. Матерiальне творiння виявилось уразливим для нападів Ангра-Майнью і породжених ним шести злих абстрактних сутностей та інших злих сил (девів), які знищили досконалість створеного світу. Ангра-Майнью зробив воду солоною, подарував світу пустелі, висушив рослину, знищив єдиного бика i першу людину, розiслав по світу 9999 хвороб, смерть та безпліддя, а вогонь, i зiпсував його димом. Напад Ангра-Майнью вважається початком другої ери – «Змiшування» (Гумезішн), протягом якої свiт є сумішшю добра i зла. Злий Дух i демони-деви не тiльки завдали шкоди матерiальному світу, але й породили усi моральнi хиби i духовне зло в людях.

Космос складається з чотирьох ярусів. Перш за все – орбіти сонця, місяця та зірок, які співвідносяться з благими ділами, благими словами та благими думками. Четвертий ярус – царство Ахура-Мазди, а Ангро-Майнью зі своєю свитою знайшли притулок у пеклі. Призначення людства разом із благими божествами під час ери Змішання – поступово перемогти зло й відновити світ у його первісному досконалому вигляді. Коли ж добро остаточно відділиться від зла й буде остаточно винищене, настане день «Фрашо-кереті» (чудодії) і настане третя ера «Розподiл» (Візарішн).Тоді навічно відновиться досконале матеріальне буття ери Творення, сповнене спокою та миру.

Смерть у зороастризмі вважається найстрашнішим прокляттям для людства, оскільки змушує душi людей (урван) упродовж ери «Змiшування» покидати гетіг (матерiальний свiт), розлучатися з тілом i повертатися на деякий час у недосконалий, нематерiальний стан. При цьому кожна душа, залишаючи тiло, має відповідати за те, що чинила протягом життя, отримуючи один із трьох можливих варіантів потойбічного існування: перебування в раю, в «Оселі поганих думок» (пеклі) або в «Місван-гату» («Місці змішаних»).

Долю кожної людської душі вирішували: Сраоша (Володар молитви), Рашну, що тримав терези правосуддя, та Ахура-Мазда – голова суддівської трійці. На терезах зважуються думки, слова, справи кожної душi. Якщо добрих справ i думок бiльше, то душа вважається гiдною раю, коли ж терези схиляються у бiк зла, то душа потрапляє у пекло, над яким наглядає Ангра-Майнью і де грішнику судилося прожити довгий вік страждань, мороку, поганої їжі і скорботних стогонів. Ті ж нечисленні душі, добрі й погані діла яких урівноважувалися, відправлялися у «Місце змішаних», щоб вести нескінченне нудне існування, без радощів і журби.

Впродовж ери «змiшування» навіть душам у раю не дано повного блаженства, тому що щастя наступить лише у день Фрашо-керети, коли за доручення Ахура-Мазди на землі з’явиться спаситель, який провістить істину й поведе людство на останню битву проти сил зла. Земля віддасть усіх померлих і блаженна душа праведника возз’єднається зі своїм воскреслим тiлом, щоб вести щасливе, сповнене чуттєвих насолод життя. За загальним воскресiнням наступить останнiй суд, праведнi будуть остаточно вiддiленi вiд грiшних.

Аїрйман – благе божество дружби та зцілення разом із богом вогню Аталом розплавить увесь метал, захований усередині гір, і перетворить його на вогняну ріку, яка вкриє всю землю. Усі повинні будуть пройти через неї, але врятуватися зможуть лише праведники, а грішники згорять у вирі розплавленого металу. Потім розплавлений метал потече вниз, у пекло, уб’є Ангра-Майнью i спалить залишки зла у свiтi.

У зороастризмі вперше виникають ідеї про суд над кожною людиною, рай i пекло, про наступне воскресiння тiл, про загальний останнiй суд та про вiчне життя об’єднаних душi й тiла, які потім у більш досконалій формі будуть виказані iудаїзмом, християнством, ісламом тощо.

Зороастризм відрізняється глибоким та своєрідним етичним характером, оскільки головним моральним вчинком оголошується боротьба зi злом, вітаються правда, справедливість i вiрнiсть. Головним завданням людини вважалося сприяння всьому, що живе.

Моральний закон зороастризму – життя вiдповiдно до благої думки, благого слова i благої справи. Людина як вершина усіх творінь зобов’язана перш за все утримувати себе бездоганно чистою внутрішньо й зовнішньо і турбуватися про чистоту решти благих творінь: зберігати землю родючою i незабрудненою, вирощувати рослини й дерева, доглядати тварин тощо.

Справжній прихильник зороастризму не може бути пасивним, бездіяльним. Тому Зороастр засуджує чернецтво, пустельництво та зречення від світу. Аскетизм розцінюється як перемога духів зла над людиною. Щоб висловити повагу та шану Ахура-Мазді, необхідно працювати, займатися землеробством та скотарством.

Найбільше проблем у зороастрійців було з тілами померлих, оскільки вважалося, що саме навколо них містяться найбільша концентрація злих сил.

У прадавні часи тіла померлих кидали на оголених схилах або в пустельному, кам’янистому мiсцi, закріплюючи їх так, щоб не можна було розтягти кістки і не було контакту з благими творіннями – землею, водою, рослинами. Якщо тіла померлих поїдали птахи, то це вважалося добре, а якщо звірі – погано, а з кісток потім складали спеціальні символи. Починаючи із середньовiччя, тіла померлих залишали на особливих круглих баштах мовчання – дакмах (декмах), всередині яких знаходився колодязь із трьома концентричними колами – зовнiшнiм – для трупів чоловiкiв, середнiм – для трупів жiнок, внутрiшнiм – дiтей. Стелі у башти не було і тому туди вільно могли залітати птахи. Після того, як вони нищили тіла, кістки жерці скидали в муровані колодязі.

Зороастр запровадив для своїх послідовників обов’язкове носіння спеціального паску, яким потрібно тричі обгорнути тіло, зав’язавши два вузли попереду й позаду. Це є своєрідним знаком зороастризму, який віруючий отримує під час посвячення у віці 15 років на все життя. Пасок має велике значення під час здійснення молитви, яку зороастрієць повинен виконувати п’ять разів на добу – вранці, опівдні, після полудня, ввечері та двічі вночі. Святим Письмом зороастрійців є Авеста, яка до теперішнього часу дійшла лише у п’яти книгах, що створені у рiзнi часи, починаючи з ІІ тис. до н.е. і закінчуючи І тис. н.е. Довгi вiки основний текст Авести передавався усно. Лише в VI ст. був створений «авестiйський алфавiт», який складався з 46 букв i визначався дивовижною точнiстю у передаваннi священних звукiв Авести. Велика сасанiдська Авеста складалася iз 21 наска (роздiла). Було створено принаймнi 4 екземпляри (в Парсi, Мiдiї, Парфiї, Сiстанi). Але вона мало вплинула на священиків, якi продовжували вивчати тексти напам’ять і передавати їх нащадкам.

Авеста дійшла до нас у такому складі: Вендидад (ритуальний кодекс жерців, закон проти девів) розповідає про створення світу та людини, надає деякі правила дотримання ритуальної чистоти та поводження з собакою (священною твариною); Ясна (книга жертовних гiмнiв i молитов, у тому числi гати Зороастра); Висперед (збірка літургійних молитов, звернених до богів); Ушти (Яшт) (збірка гімнів на честь давньоіранських божеств), роз’яснює способи захисту від злих духів, наводить формули проклять; Біндезії (роздуми про природу речей, кінець світу, прихід спасителя на ім’я Саошіант, утвердження царства добра). До Авести додається також iнша релiгiйна лiтература, наприклад, Бундегеш – теологiчний трактат Сасанiдського перiоду, присвячений космогонiї, космологiї та есхатологiї.