Виникнення ісламу

Іслам виник на початку VII ст. н.е. на Аравійському півострові. Цей період характеризується формуванням класового суспільства. У зазначений період через Західну Аравію проходив караванний шлях, що привело до появи таких великих міст, як Таїф, Медина і Мекка. В останньому швидко розвивалися торгівля, ремесла і поступово міста перетворилися на крупні потужні політичні центри. На часі стало об'єднання розрізнених племен і створення| арабської державності. Це завдання здійснив релігійно-політичний рух під прапором ісламу. Іслам виник на ґрунті учення ханіфів – ранньої форми арабського монотеїзму. Кожне плем'я мало своїх богів, але поступово вірування племен, найбільш могутніх у політичному й економічному відношеннях, ставали обов'язковими для менш розвинених в економічному відношенні племен. Найбільш впливовим було плем'я курейшитів, йому належало стародавнє святилище Кааба (арабськ. – куб.), що знаходиться в Мецці. У зовнішній стіні цього кубоподібного храму знаходиться ніша, зроблена чорним каменем метеоритного походження. Одним з основних ритуалів паломників є шанування цього каменя. У Каабі крім чорного каменя було розміщено близько 360 племінних богів, тому воно вважалося центром релігійного культу для багатьох племен, що проживали навколо Мекки. Племінного бога мекканських курейшитів – Аллаха (арабськ. "аль-Ілах") – прихильники ісламу оголосили єдиним і всемогутнім, поклавши тим самим початок монотеїстської релігії арабів. На формування ісламу вплинули іудаїзм, християнство, зороастризм, маніхейство і обрядові пережитки староарабских культів.

Виникнення ісламу пов'язане з діяльністю пророка Мухаммеда (близько 570 – 632 р.), одного з активних мекканских ханіфів. Мухаммед походив з племені курейшитів, рано осиротів, був пастухом, потім одружився з багатою вдовою і став купцем у Мецці. Близько 610 р. він виступив із проповіддю монотеїстської релігії – ісламу. У своїх виступах Мухаммед закликав до нової віри, заснованої на визнанні єдиного Бога Аллаха, говорив про братерство віруючих, добродійність, дотримання норм моралі, про заборону лихварства. Проте ідеї Мухаммеда не зустріли широкої підтримки серед міщан, а мекканська знать віднеслася до них вороже. Не знайшовши підтримки в Мецці, Мухаммед почав переговори з племенами Аус і Хазрадж в Ясрібі (пізніше – Медина, або місто пророка), де деякі племена сповідували іудаїзм. При їх підтримці й допомозі Мухамед у 622 р. зі своїми прихильниками (мухаджирами) переселився до Медіни. Ця подія (арабськ. "Хіджра" – переселення) стала початком ісламського літочислення. У Медині Мухаммед очолив об'єднання, до якого входили не за кровною спорідненістю, а за релігійною ознакою. Мусульманська община (умма), члени якої визнавали Мухаммеда своїм пророком, мала не лише релігійний, але й політичний характер. У 630 р. мекканська знать прийняла нове релігійне вчення і Мекка перетворилася на центр ісламу. З цього часу феодальна теократична держава отримала назву Арабський Халіфат. Халіфи, що вважалися спадкоємціями Мухаммеда, зосередили в своїх руках повноту світської і духовної влади. Іслам швидко поширювався по всій території Аравії і перетворився на пануючу релігію арабської держави. Протягом VII - VIII ст. араби, користуючись слабкістю Візантії і Персії, підкорили народи Середнього і Близького Сходу, частину Індії, Закавказзя, Середньої Азії й інші країни.