Правила і помилки в доведенні та спростуванні

Розглянуті методи доведення і спростування забезпечують формально-логічну правильність доказового міркування й висновку. В той же час їх не слід відокремлювати від методів дослідження істинності чи хибності тези за її змістом. Треба враховувати, що всі правила, встановлені для логічних операцій у судженнях та умовиводах, застосовуються й при доведенні та спростуванні; вони не можуть бути порушені в будь-якому прийомі підтвердження чи спростування тези. Але оскільки доведення складається з цілої системи умовиводів і в ньому перевіряються не тільки логічний хід міркувань, а й самі засновки, то в доведенні, крім того, встановлена низка своїх правил, обов’язкових для забезпечення його логічної правильності й достовірності висновку. Вони діляться на три групи відповідно до складових доведення:

• правила щодо тези;

• правила щодо основи;

• правила щодо аргументації.

Правила і помилки щодо тези. Теза має бути: 1) логічно визначеною, зрозумілою і точною; 2) теза має залишатися тотожною, не повинна містити логічного протиріччя; 3) теза мусить бути обґрунтована фактами. Неодмінною умовою доказового міркування є чітка визначеність тези, що не допускає жодної двозначності. У доведенні неприпустимо користуватися «логічним кодом». Воно виникає тоді, коли невідоме поняття визначається саме через себе. Визначення має строго і чітко виражати сутність об’єкта. Окрім цього, не можна користуватися невідомими опонентові термінами.

Помилки щодо тези виникають тоді, коли, незважаючи на істинність основи і правильний хід аргументації, висновок не збігається з висунутою тезою. Можна вказати на два види таких помилок: 1) втрата і підміна тези; 2) спростування тези через спростування аргументів.

Правила і помилки щодо аргументів. Основними вимогами до аргументів є: 1) аргументи мають бути істинними і не суперечити одне одному; 2) істинність аргументів встановлюють незалежно від тези доведення; 3) аргументи повинні бути достатніми для доказу тези.

До помилок в аргументах відносять: 1) «хибна основа»: беруться не істинні аргументи, а хибні судження, які видають за істинні; 2) «випередження основи»: аргументи ще не доведені, а теза вже спирається на них; 3) «коло в обґрунтуванні»: теза обґрунтовується аргументами, а аргументи обґрунтовуються цією ж тезою. Перша помилка – хибність основи – полягає в тому, що для підтвердження тези користуються основою, яка є вихідним положенням. Друга помилка – недостатність основи, з якої не повністю випливає теза, що доводиться; коли положення, істинне тільки за певних умов, беруть за основу, істину взагалі. Третя помилка полягає у використанні основи як такого положення, яке саме по собі потребує доведення, або основою для висунутого положення береться доказ, істинність якого залежить від ще не доведеної тези. У цьому разі теза обґрунтовується через саму себе.

Єдиною вимогою до демонстрації (аргументації) є її відповідність принципам дедукції, індукції, аналогії (залежно від обраної форми демонстрації). До помилок в доведенні відносять: 1) стрибок у доведенні; 2) порушення правил умовиводу; 3) порушення правил силогізму. Перший вид помилок полягає у нездатності вивести тезу з наведеної основи, у невмінні розкрити внутрішній логічний зв’язок положення з висунутими доказами. Другий вид помилок виникає в результаті «перескакування» через проміжні ланки в ланцюгу умовиводів, висловлювання тези безпосередньо слідом за основою, без виявлення того, як теза логічно випливає із цієї основи. Третій вид помилок полягає у порушенні правил умовиводу — правил силогізму, умовно-категоричного умовиводу, правил наукової індукції.