9.4. Основні закони логічного мислення

Закон тотожності є одним із законів правильного мис­лення, дотримання якого гарантує визначеність та ясність мислення. Закон формулюється так: «У процесі певного мірку­вання всяке поняття і судження повинні бути тотожніми самі собі» (а = а). Тотожність є рівність, подібність предметів у пев­ному відношенні.

У процесі мислення закон тотожності виступає як норма­тивне правило (принцип). Він означає, що в процесі міркуван­ня не можна підміняти одну думку іншою, одне поняття дру­гим. Не можна тотожні думки видавати за різні, а різні - за тотожні. Наприклад, тотожніми за об'ємом будуть такі три поняття: вчений, з ініціативи якого було засіювано Московсь­кий університет; вчений, що сформулював закон збереження матерії та руху; вчений, що у 1745 році став першим російсь­ким академіком Петербурзької Академії наук, - оскільки вони будуть позначати одну і ту ж людину (М.В. Ломоносова), але дають різну інформацію про неї.

Порушення закону тотожності призводить до двознач­ності. Наприклад, «Ноздрьов був у певному відношенні істо­ричною людиною, на жодних зборах, де він був, не обходилось без історії» (М.Гоголь). Гра слів тут побудована на викорис­танні омонімів.

Порушення закону тотожності виявляється і тоді, коли люди­на виступає не по тій темі, що обговорюється, свавільно підміняє один предмет обговорення іншим, використовує терміни і понят­тя не в тому розумінні, в якому це прийнято, не попереджає про це. Наприклад, ідеалістом іноді вважають людину, що вірить в іде­али, живе заради високої мети; у філософії ж ідеаліст - це мисли­тель, який вважає, що ідеальне породжує матеріальне. Іноді в ході дискусій суперечка по суті підміняється суперечкою про слова: люди говорять про різні речі, думаючи, що мають на увазі одну і ту саму людину, подію. Логічні помітки часто роблять при вико­ристанні омонімів, тобто слів, що мають два значення («матерія», «зміст» тощо). Наприклад: «Учні прослухали пояснення вчителя». В результаті ототожнення різних понять виникає логічна помил­ка, що називається «підміною понять».

Коли ж в ході обгрунтування або спростування висунута теза осмислено або неусвідомлено підміняється іншою, то ви­никає друга помилка - «підміна тези». Щоб відволікти увагу від головного, намагаються наговорити багато непотрібного, підмінити одне питання іншим, приписати опоненту те, чого він не говорив.

Сутність закону непротиріччя полягає в тому, що «два про­тилежні судження не можуть бути істинними а один і той самий час, і в одному і тому самому відношенні». Формула його виглядає так: а ^ а). Наприклад, «Фейєрбах - автор «Сутності християн­ства» та «Фейєрбах не є автором «Сутності християнства».

Якщо в мисленні людини виявлено формально-логічне про­тиріччя, то таке мислення вважається хибним, а судження, з якого витікає протиріччя, заперечується або вважається хибою. Тому в полеміці при спростуванні думки опонента широко використовується метод «приведення до абсурду».

Закон виключеного третього формулюється так: «З двох суперечливих суджень одне істинне, друге - хибне, а третього не може бути». Суперечливими (контрадикторними) назива­ються такі два судження, в одному з яких щось стверджується про предмет, а в іншому те саме про цей предмет заперечуєть­ся; тому вони не можуть бути обидва істинними або хибними. Одне з них - істина, а друге обов'язково - хиба. Такі суджен­ня називаються заперечуючими одне одного. Наприклад, «Всі гриби їстивні» та «Жоден гриб не є їстивним». Цей закон не може бути застосований там, де відображується невизначеність в об'єктивних процесах або в самому процесі пізнання; тоді можливий третій варіант. Наприклад, тоді людина може голо­сувати: «за», «проти», «утримався».

Закон достатніх засад формулюється так: «Будь-яка істинна думка повинна бути достатньо обгрунтованою». Мова іде про обгрунтування саме і тільки істинних думок, бо хибу довести неможливо. Як аргументи для підтвердження істинної думки можуть бути використані істинні судження, цифровий матеріал, статистичні дані, закони науки, аксіоми, теореми тощо.

Логічна основа і логічний наслідок не завжди співпадають з реальними причинами і наслідком. Так, наприклад, дощ є ре­альною причиною того, що дахи домів мокрі. Логічна основа і наслідок будуть якраз зворотніми, оскільки, визирнувшії у вікно і побачивши мокрі дахи будинків (логічна основа), ми вважаємо, що «Йшов дощ».