Структурованість соціальної системи

Суспільство є системою та виступає як упорядкована у певний спосіб множина елементів, зв’язаних між собою. Що ж можна вважати елементами суспільства? Існують два основних підходи до вирішення проблеми структурованості соціальної системи:

- у контексті дільниць докладання зусиль людини;

- в контексті суб’єкта діяльності.

У першому випадку йдеться про спрямованість людської діяльності на певні сфери суспільного життя: матеріальну, соціально-політичну, духовну, культурно-побутову. Відповідно до цього підходу структура суспільства може бути представлена в такий спосіб:

Під кутом зору другої позиції атомами соціальної систем вважають людей. Вони складають систему суспільства, по-перше, як окремі індивіди, а по-друге, як об’єднання індивідів у вигляді соціальних спільнот.

Соціальні спільноти розрізняють: 1) за розміром – мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); 2) за соціальним статусом – формальні (офіційні) та неформальні (неофіційні); 3) за безпосередністю зв’язків – реальні (контактні) та умовні тощо.

Малі соціальні спільноти (мікросоціальні спільноти) об’єднують незначну кількість людей (до кількох десятків) на основі безпосередніх тісних контактів, стійкого спілкування, певних цінностей і норм поведінки. Групоутворюючою ознакою при цьому є наявність безпосередніх контактів та емоційних зв’язків, завдяки чому члени групи мають розвинене почуття належності до неї.

Середні (локальні) соціальні спільноти – спільності людей, які формуються за стратифікаційною, функціональною, регіональною та іншими ознаками. До них належать численні об’єднання людей (від кількох тисяч до десятків мільйонів).

За професійними ознаками – це працівники конкретного заводу, фабрики або певної галузі виробництва (залізничники, ткалі, металурги тощо). З огляду на територіальні особливості – мешканці конкретного населеного пункту (села чи міста), області чи регіону.

Великі соціальні групи (макросоціальні спільноти) – довготривалі, сталі спільноти людей, що існують у масштабах усього суспільства. До таких об'єднань відносять: суспільні класи, етнічні об’єднання (нації, народності, племена), вікові верстви (молодь, пенсіонери) тощо. Їх основним об’єднувальним чинником, за відсутності безпосередніх контактних зв’язків, є фундаментальний інтерес, що формується на основі усвідомлення людьми об’єктивних обставин свого буття. Людина одночасно може бути включеною у значну кількість спільнот.

Треба сказати, що до основних елементів соціальної системи відносяться: класи, історичні форми спільності людей (рід, плем’я, народність, нація), населення міста і села, люди фізичної і розумової праці, сім’я.

Соціальна структура суспільства – це система упорядкованих і стійких зв’язків між її елементами, яка визначається рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, типом виробничих відносин і характером соціальних інститутів. Оскільки всі вони з часом змінюються, то відбуваються зміни і в соціальній структурі суспільства. Одні елементи (рід, плем’я тощо) зникають, а інші – зароджуються. Зазнають змін також і всі елементи соціальної структури суспільства.

Стисло розглянемо основні елементи соціальної системи.

Однією з найбільш впливових соціальних спільнот є суспільні класи.

Класи виникли в період розпаду первісного ладу. Причинами класового розшарування стали як об’єктивні – створення додаткового продукту та виникнення приватної власності на засоби виробництва, так і суб’єктивні – розумові здібності, риси характеру тощо причини. Кристалізація класів відбувалася двома шляхами. Перший шлях полягав у виокремленні всередині общини пануючої верхівки, до якої належали особи, що раніше мали важливі суспільні повноваження (старійшини, жерці). Ці особи привласнювали собі левову частку виробленого общиною додаткового продукту і цим збагачувалися. Другий спосіб був пов’язаний із поневоленням полонених іншоплеменників, а потім і збіднілих співплеменників.

Згідно з ленінською класовою теорією, соціальна структура суспільства визначається: по-перше, місцем класу в системі суспільного виробництва (одні класи присвоюють продукти суспільної праці, а інші – виробляють); по-друге, відношенням певного класу до засобів виробництва (одні класи – монопольно володіють ними, а інші позбавлені цього); роллю класу у суспільній організації праці (одні класи виконують роль організаторів та керівників виробництва, а інші – підлеглих); способом одержання представниками класу суспільного багатства (в результаті праці інших – нетрудові; в результаті власної праці – трудові).

У сучасному західному суспільстві спостерігаються процеси пом’якшення класового протистояння. Утверджується більша соціальна справедливість. Робітники та роботодавці прагнуть співіснувати відповідно до принципів партнерства як цивілізованої форми класового протистояння.

Іншу велику соціальну спільноту – націю – слід відрізняти від народу та етносу. Об’єднувальними ознаками нації є об’єктивні: спільні мова, релігія, територія, економіка, політико-правові установи та суб’єктивні: менталітет, національна самосвідомість тощо. Виникнення нації економічно обумовлене формуванням капіталістичних відносин. Спільна територія, єдині урегульовані державою правила ведення бізнесу сприяли розвиткові єдиного загальнонаціонального ринку. А економічна спеціалізація різних районів країни посилювала їхню господарську залежність один від одного й разом з цим консолідувала націю.

Генеза нації – складний багаторівневий процес, що потребує багатьох чинників консолідації. Наприклад, важливим чинником об’єднання нації є по-перше, спільність території. Людям тривалий час просторово віддаленим одна від одної складно ідентифікувати себе з однією нацією. Втім проживання на спільній території теж не може бути самодостатнім чинником консолідації нації. По-друге, надзвичайно важливою умовою формування нації є спільність мови, що виражається не лише в повсякденному спілкуванні, але й має бути закріплене в літературі. Але не кожна людина, яка тривалий час розмовляє певною національною мовою, відносить себе до нації – носія цієї мови. Як це не парадоксально, але вирішальним фактором є те, до якої нації відносить себе сама людина. Насправді найважливішим критерієм приналежності до тієї чи іншої нації є національна самосвідомість – почуття спільної Батьківщини та належності до одного колективного цілого.

Одним із найбільш багатозначних слів у соціальній філософії є слово „народ”. По-перше, під народом розуміють усе населення країни, наприклад, український народ. По-друге, цим терміном позначають культурну спільноту людей, що об’єднана однаковим походженням, мовою, способом мислення. По-третє, до народу відносять тільки ті верстви, які зайняті матеріальним виробництвом. По-четверте, приналежність до народу пов’язують з обов’язковим прогресивним, наприклад революційним спрямування діяльності тієї чи іншої соціальної спільноти. По-п’яте, прослідковується також протиставлення народ – видатна особистість.

Народ та етнос схожі, але не тотожні поняття. Об’єднавчими чинниками етносу є віра у спільне походження та наявність культурної єдності – мови, звичаїв, міфів, епосу тощо. У цьому випадку індивід може належати до етносу, який є складовою частиною певного народу та йдеться про багатоетнічний народ. З цих же причин не можна ототожнювати поняття „нація” та „народ”.

Отже, соціум є складною системою, елементи якої відображають всю різноманітність суспільних відносин. Як система, суспільство характеризується цілісністю, тобто здатністю забезпечити єдність своїх елементів.