Духовна культура та її структура

Сукупність духовних відносин, ідей, поглядів, теорій, звичаїв, традицій, обрядів, почуттів, смаків, переживань, настроїв тощо складає специфічну сферу духовного життя суспільства. Її характеризують наступні поняття: духовні цінності, духовне виробництво, духовні відносини, .духовна культура.

При розгляді попередніх питань теми відмічалося, що культуру можна умовно поділити на матеріальну і духовну. Кожен із цих видів культури має свої специфічні відносини. Духовні відносини – це відносини, в які вступають люди з приводу духовних цінностей ( ідей, наукових теорій, традицій, звичаїв, релігійних вірувань, витворів мистецтва, моральних норм і т.д.) Вони присутні у всіх сферах суспільного життя, але перш за все стосуються процесів виробництва і споживання духовних цінностей. Духовні цінності повинні задовольняти духовні потреби та інтереси особистості. Процес виробництва духовних цінностей (духовне виробництво) суттєво відрізняється від виробництва матеріальних цінностей, які задовольняють матеріальні потреби людей у їжі, житлі, одязі, засобах пересування, передачі інформації тощо.

І матеріальне, й духовне виробництво спрямовані на перетворення світу і самої людини. Їх метою є реалізація сутнісних сил людини як суб’єкта соціального буття. Поняття "духовне виробництво” позначає виробництво ідей, знань, художніх цінностей. Матеріальне і духовне виробництва тісно взаємопов’язані: одне створює засоби і умови для другого. Наукові ідеї, відкриття прискорюють розвиток матеріального виробництва, яке дає все нові засоби для духовного виробництва, прогресу культури. Наприклад, паперово- целюлозна промисловість виробляє папір для написання і друкування книжок; фабрики музичних інструментів створюють засоби для виробництва музики, з’являються нові види музичних інструментів (синтезатор), використовуються новітні комп’ютерні технології для створення кінофільмів, електронних книжок і т.д.

Але існують суттєві відмінності між духовним та матеріальним виробництвом. Зокрема:

1) якщо в матеріальному виробництві можуть брати участь усі працездатні люди, то .духовним виробництвом займаються талановиті, спеціально підготовлені люди: вчені, композитори, художники , письменники, священики тощо.

Але разом із тим усі люди споживають духовні цінності, вступаючи у духовні відносини.

2) якщо результатом матеріального виробництва є конкретні речі, то результатом духовного виробництва є формування абстрактних образів і абстрактних понять ( наприклад, у наукових, філософських, релігійних текстах, картинах, театральних виставах, мелодіях і т.д.)

Слід відмітити, що багато результатів духовного виробництва тривалий час залишаються не освоєними суспільством через відставання, наприклад, матеріального виробництва. Так, багато ідей Леонардо да Вінчі було реалізовано лише через 400 років після його смерті – раніше не було відповідних матеріальних умов (засобів праці, сировини) для цього. Реалізація наукових, політичних і інших ідей сприяє розвитку матеріального виробництва, яке, в свою чергу, стимулює виробництво нових ідей, гіпотез, теорій тощо. Важливим аспектом духовного виробництва є спадковість – лише через освоєння наявної духовної спадщини нові покоління отримують поштовх до творчості.

Результатом духовного виробництва і духовних відносин є духовна культура.

Духовна культура – це, з одного боку, процес виробництва, споживання, накопичення і розповсюдження .духовний цінностей, а з другого - це результат, міра досягнутого суспільством у його духовному становленні. У цьому зв’язку виділяють духовну культуру певного історичного періоду (Античності, Середньовіччя, Відродження тощо); духовну культуру певного народу ( українська культура, німецька культура, культура народу майя тощо). Це різноякісні феномени. Їх не можна порівнювати за кількісними показниками. Наприклад, некоректно оцінювати культуру одного історичного періоду як нижчий чи вищий стосовно до іншого періоду. І так само не можна говорити, що культура якогось народу більш чи менш розвинена, ніж культура іншого народу. Усі вони є елементами цілісної системи духовної культури суспільства, які взаємодіють, взаємозбагачуючись.

На сучасному етапі розвитку цивілізації як загальнопланетарного явища відбувається зміщення акцентів у розумінні культури. Ще у XIX ст. виникли тенденції, які в комплексі породили явища антикультури. Зокрема, в сучасному суспільстві виробляються такі речі, які не служать прогресу суспільства. Хоча це речі, які виготовлені руками і розумом людей, їх не можна віднести до предметів культури (наприклад, зброя масового знищення, газові камери у таборах смерті і інші). Ці явища належать сучасній цивілізації ( в широкому значенні слова), але вони не є культурними.

Іншим феноменом сучасного суспільства є так звана „масова культура”. З одного боку, зростання рівня освіченості населення, демократизація сприяли доступу широких верств населення до надбань культури. З другого, – засоби масової інформації не скільки забезпечують доступ до надбань світової культури, скільки уніфікують, стандартизують усереднюють, спрощують, замінюють її ерзац - культурою, яка задовольняє найпримітивніші смаки, потреби, а отже, знижують цінність духовної культури. Людям нав’язуються стереотипи мислення, поведінки, які перетворюють їх на політично пасивних споживачів продуктів „масової культури”; масу, яка прагне тільки „ хліба й видовищ”. Творці масової культури бачать свою місію в тому, щоб виробляти такі кінофільми, романи, музику тощо, які б відповідали спонтанним, інстинктивним, примітивним бажанням і потягам, імпульсам, виступали засобом розрядки, релаксу після виснажливої праці. Цьому явищу в наш час знайдено термін "шоу-бізнес", адже головна мета цього явища - робити швидкі й великі гроші. Тут немає турботи про розвиток духовного світу людини і суспільства, адже "масова культура" нівелює справжні духовні цінності, усереднює духовну культуру кожного народу.

Протилежністю до "масовій культурі" виступає "елітарна культура". Для неї характерна підкреслена вишуканість, складна форма, звертання до духовних цінностей культури минулого. Елітарна культура передбачає наявність у її споживачів високого рівня освіти й інтелектуального розвитку. Її елементами є: отримання освіти у престижних університетах, відвідування концертів симфонічних оркестрів, художніх салонів, де представлено класичні полотна, прослуховування видатних сучасних оперних співаків тощо. Для більшої частини населення земної кулі цінності елітарної культури недоступні. Х. Ортега-і-Гассет підкреслює, що в сучасному суспільстві вона виступає як один з провідних факторів соціальної диференціації. В той же час М.О. Бердяєв, Д.С.Ліхачев виділяють стимулюючу роль елітарної культури у суспільному прогресі. Вона дає вищі зразки художньої творчості, які сприяють загальному розвитку культури.

Продуктом духовної культури, духовного життя суспільства є суспільна свідомість, Це складне явище, яке має свою структуру і носить конкретно-історичний характер. У суспільній свідомості виділяють такі елементи, як: суспільна психологія та ідеологія; форми суспільної свідомості (політична, правова, моральна, естетична, релігійна, а також філософія і наука.) Люди судять про рівень духовної культури суспільства чи соціальної групи через прояви суспільної свідомості. В ній виділяються наступні рівні: побутовий та теоретичний.

Побутовий рівень - це нижчий рівень суспільної свідомості, який включає сукупність знань, уявлень суспільних почуттів, настроїв, емоцій, звичаїв, традицій, чуток, ілюзій і т.д., які стихійно виникають у процесі повсякденного життя тієї чи іншої соціальної групи. У цих проявах суспільної свідомості виявляються, схоплюються зовнішні сторони суспільного життя.

Теоретичний рівень - це теоретично узагальнене й обґрунтоване знання про суспільне життя. Воно включає в себе суспільні ідеї, теорії, концепції, гіпотези, програми, тощо, які розкривають сутність тих чи інших суспільних явищ, тобто виявляють внутрішні закономірності розвитку суспільства.

Суспільна психологія є частиною побутового рівня суспільної свідомості. Вона ґрунтується на психічному складі відповідної соціальної групи і включає в себе: соціальні почуття, настрої, звичаї, традиції і т.д., які формуються у тих або інших класів, націй та інших соціальних груп під впливом матеріальних умов їх життя. Суспільна психологія має виражене етнонаціональне забарвлення, може швидко змінюватися під впливом певних подій. Це стосується почуттів, настроїв, переживань, але не традицій, звичаїв, обрядів, які є досить консервативними й стійкими. У суспільній психології загалом переважають консервативні риси, які можуть стримувати прогрес суспільства.

Суспільна психологія - це стан масової свідомості, це погляд на суспільне життя мільйонів людей, а ідеологія вносить у масову свідомість теоретично обґрунтовані ідеї, концепції, програми, озброює людей теоретичними знаннями для усвідомлення стану справ у суспільстві і можливостей його подальшого розвитку ( через засоби масової інформації, комунікації та ін.). Отже, вони тісно зв’язані між собою. Але історично першою є суспільна психологія, яка виступає фундаментом для формування ідеології.

Ідеологія піднімається над почуттями, емоціями, віруваннями, заблудженнями, які народжуються у повсякденній практиці, формує ідеали суспільства, цілі та засоби їх досягнення. Тоді маси усвідомлюють інтереси свого класу, нації тощо і зі знанням справи беруть участь у суспільних рухах (екологічних, антиглобалістських, релігійних і т.д.)

Форми суспільної свідомості - це структурні елементи, що розрізняються за предметом, який вони відображають; за способом і характером цього відображення та за його результатами. Виділяють такі форми: політичну свідомість, правову, моральну, естетичну, релігійну, науку та філософію. Всі вони відображають різні сторони суспільного буття, а отже, застосовують різні методи і засоби пізнання соціальної дійсності.

Наприклад, політична свідомість відображає відносини між класами, націями, державами, народами з приводу державної влади. Для цього використовуються засоби масової інформації, партії та інші політичні організації. Але треба розрізняти політику як діяльність і політичну свідомість як сукупність ідей, поглядів, програм і ідеалів тощо.

Правова свідомість відображає відносини між групами людей, між людиною і суспільством, людиною й державою з приводу законного та незаконного. Результатами виступають: юридичні норми, кодекси, закони, правові концепції, теорії, тощо.

Моральна свідомість відображає відносини між групами, всередині груп, між людиною та суспільством з приводу справедливості, гідності, честі, обов'язку /через моральні ідеали, норми, принципи, правила і т.д./

Релігійна свідомість – це уявлення про надприродне, в яке людина вірить, від якого відчуває себе залежною. Вона виражається у віруваннях, релігійних вченнях, образах, символах, релігійній філософії. Провідне поняття цієї форми суспільної свідомості – священне.

Естетична свідомість відображає відносини між людьми з приводу прекрасного і потворного, красивого і некрасивого, формує естетичні смаки, почуття, емоції, естетичні образи і т.д., які виражаються у творах мистецтва, літератури.

Наука – відображає внутрішні суттєві зв’язки у суспільних явищах та між ними; виробляє наукові поняття, концепції, прогнози суспільного розвитку.

Філософія є узагальненим вченням про суспільне життя, його закони. Вона виробляє відповідні філософські категорії, принципи, теорії, концепції.

Усі форми суспільної свідомості тісно зв’язані між собою, не існують відокремлено одна від одної. Розділити їх можна лише умовно, як і взагалі суспільне життя. Вони доповнюють одна одну, даючи в єдності уявлення про суспільне життя і перспективи суспільного розвитку.