1.1. Філософія та світогляд

Слово «філософія» грецького походження (phileo - люблю, sophia - мудрість), що безпосередньо означає любов до мудрості. Однак це етимологічне значення не вичерпує змісту філософії. У ній мова йдеться про здатність людини осягнути сутність світу, в якому вона живе, та власну сутність, піднятися до усв­ідомлення сенсу свого життя. Аджее усвідомлення сутності світу, свого буття і своєї сутності, свого місця у світі, сенсу життя і становить розуміння мудрості.

Термін «філософія» вперше зустрічається у видатного філо­софа і математика Піфагора (VI ст. до н.е.), який вважав, що від філософії народжуються три плоди: дар добре думати, дар доб­ре говорити, дар добре діяти. Пізніше Платон ( V ст. до н.е.) надає цьому поняттю нового значення: наука, що вивчає світ у цілому та місце людини в цьому світі. Термін «філософія» він використовував як пізнання сутності. Арістотель ( IV ст. до н.е.) вважав завданням філософії аналіз причин речей.

Філософія зародилася приблизно 2,5 тисячі років тому в Індії, Китаї, Греції в умовах поглиблення поділу праці, руйну­вання традиційних зв'язків і шаблонів поведінки родового сус­пільства, а також унаслідок суспільно-історичної необхідності розвитку пізнання, становлення наукового світогляду.

Світогляд є системою принципів, поглядів, цінностей, іде­алів, що визначають як ставлення до дійсності, загальне розум­іння світу, так і життєві позиції, програми діяльності людей. Суб'єктами світогляду можуть бути: одна людина, соціальні чи професійні групи, етнонаціональні чи релігійні громади; класи, суспільство в цілому. Отже, світогляд є своєрідною інтегратив­ною цілісністю знання і цінностей, розуму і чуття, інтелекту і дії, критичного сумніву й свідомої переконаності.

У структурі світогляду виділяють такі елементи: світорозу­міння - пізнавально-інтелектуальний рівень; світовідчуття -емоційно-психологічний рівень; світовідношення - наявність у світогляді спонук до активності. Таким чином, світогляд інтег­рує пізнавальне, ціннісне і спонукально-діяльне настановлення людської життєдіяльності.

Різновидом світорозуміння є життєво-повсякденний і тео­ретичний світогляд. Життєво-повсякденний світогляд включає досвід, певні навички, забобони, «пам'ять століть». Він має сти­хійний несистематизований характер, недостатньо захищений від помилок, піддається впливові; емоції у ньому перевершують розум. На відміну від нього, теоретичний світогляд - це більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, настанов­лень, що забезпечують цілісне бачення та усвідомлення світу і місця в ньому людини разом із життєвими позиціями, що виз­начають діяльність людини. Порівняно з безособистісністю знань світогляд завжди «чийсь», він відображає позицію пев­ного суб'єкта, його ставлення до життєвої реальності, що вияв­ляється у діях і вчинках..

Світогляд - невід'ємний атрибут людської свідомості. Його специфікою є й те, що він, по-перше, - форма суспільної са­мосвідомості людини і, по-друге, - спосіб духовно-практично­го опанування дійсності. Філософія ж, досліджуючи відно­шення свідомості до об'єктивного світу, мислення - до буття, робить своїм предметом усю ту проблематику, котра виникає на ґрунті розвитку світогляду як форми суспільної самосвідо­мості. Від свідомості філософія відрізняється й тим, що вона є не «духовно-практичним», а теоретичним освоєнням світу, це форма теоретичного виявлення і розвитку світогляду. Вона постає, відповідно, як система доказів і знань фундаменталь­них проблем світогляду.

Отже, філософія дає теоретичне розв'язання питань світогля­ду з точки зору взаємовідносин людини і світу, мислення і бут­тя, духовного й матеріального, розроблює загальний цілісний погляд на світ, на місце людини в ньому, досліджує практичне, пізнавальне, ціннісне, етичне та естетичне ставлення до світу.

Залежно від розв'язання основного питання філософії в історії філософії виділяються дві основні лінії, два основних табори - матеріалізм, що первинним вважає природу, буття, матерію, та ідеалізм, що вбачає першооснову в дусі, свідомості. Розрізняють об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм.

Представники об'єктивного ідеалізму вважають матерію вто­ринною; первинними, на їх погляд, є ідеї, світовий розум, Бог. Першопочаток об'єктивні ідеалісти вбачають у певній ідеальній силі, що існує об'єктивно, ззовні незалежно від свідомості суб'єкта. До об'єктивних ідеалістів належить Платон, Фома Аквінський, Гегель та інші мислителі. Представники суб'єктивного ідеалізму первин­ною вважають свідомість, тобто ідеї, погляди, відчуття суб'єкта. Суб'єктивні ідеалісти - Берклі, Юм, Мах, Авенаріус та інші.

Звертаючись до питання про те, пізнаванний чи непізнаван­ний світ, Ф. Енгельс зазначає, що більшість філософів стверд­жує пізнаванність світу. Філософи, які заперечують пізнання світу, агностики.

Агностицизм (від грецьк. непізнаванний) - філософське вчення, яке заперечує можливість осягнення сутності речей і закономірностей розвитку дійсності. Окремі ідеалісти, визнача­ючи пізнаванність світу, розуміють під цим не відображення об'єктивної реальності, а пізнання людиною «абсолютної ідеї», світової волі тощо (об'єктивний ідеалізм) або пізнання власне людської свідомості через аналіз відчуттів, понять, мови тощо (суб'єктивний ідеалізм).

Матеріалісти визнають свідомість властивістю високоорганізованої матерії, сутність якої полягає у відображенні дійсності в ідеальній формі, стверджують пізнаванність світу. Історія роз­витку філософії свідчить про те, що іноді важко визначити, чи є філософ матеріалістом або ідеалістом.

Сутність філософського світогляду визначається не тільки тим, що вважається первинним і чи визнається пізнаванність світу. Філософію завжди цікавили такі питання. Змінюється, рухається світ чи перебуває у спокої, у незмінному стані? І якщо світ змінюється, розвивається, то як і через яку причини, у яко­му напрямку відбуваються рух і зміни у світі? Ці питання, як і питання про взаємини свідомості й матерії, також є світоглядни­ми і мають методологічне значення. Залежно від відповіді на них у філософії є два погляди на стан та розвиток світу: діалектич­ний та метафізичний. Діалектики вважають, що всі предмети та явища взаємопов'язані, рухаються, розвиваються. Розвиток ними розуміється як якісне перетворення одних речей та явищ на інші, як знищення старого і ствердження, розвиток нового. Джерелом розвитку є внутрішня суперечливість, притаманна всьому світові, тобто визнається саморух, саморозвиток природи і суспільства. Метафізичний погляд полягає у тому, що предмети, явища розг­лядаються без зв'язку з іншими, зміни сприймаються тільки як збільшення або зменшення тої самої якості. Джерелом змін ме­тафізики вважають зовнішній поштовх або зіткнення різних предметів, визнають Бога - надприродну силу.

Предмет філософії відображається в теорії у трьох основ­них аспектах: онтологічному, гносеологічному, логічному. Он­тологічний аспект полягає в тому, що філософія як специфіч­на форма усвідомлення людиною свого буття як форма суспільної свідомості дає людині знання про світ і власне людину. Гносеологічний аспект виявляється в тому, що предмет відображається не дзеркально, не просто як результат спогля­дання дійсності, а крізь призму практично-діяльнісного став­лення людини до світу і до самої себе. Логічний аспект - це результати пізнання, відображені у змісті філософського знан­ня, фіксуються, обумовлюють формування понятійно-категоріального апарату філософії.

Філософія, таким чином, - це теоретично сформульований світогляд, система загальних теоретичних поглядів на світ, місце у ньому людини, усвідомлення різних форм ставлення люди­ни до світу, яке виявляється у понятійній, категоріальній формі, спирається на досягнення наук про природу і суспільство й володіє певною мірою логічного доказу.

Навіщо ж потрібна філософія? Відповідь на це питання міститься у змісті тих функцій, які здатна виконувати філо­софія відносно людини, соціальної групи, науки, мистецтва та інших явищ соціальної дійсності. При цьому під "функцією" розуміємо спосіб дії, спосіб виявлення активності системи філософського знання, загальний тип завдань, які вирішують­ся цією системою.

Філософія буває у двох іпостасях: по-перше, вона являє собою інформацією про світ у цілому та відношення людини до цього світу; а по-друге, - це комплекс принципів пізнання як загальний метод пізнавальної діяльності. Саме на цьому засновано виділен­ня двох великих груп функцій: світоглядних та методологічних.

Відповідно до пріоритетної значущості проблеми людини перша серед світоглядних функцій - гуманістична, оскільки філософія, хоча і не дає людині вічності, проте допомагає осмис­лити життя, знайти його сенс та зміцнити свій дух..

Наступною світоглядною функцією філософії є соціально-аксіологічна, яка, у свою чергу, поділяється на такі підфункції: конст­руктивно-ціннісну, інтерпретаторську та критичну. Зміст першої з них полягає у розробці уявлень про цінності такі, як Добро, Справедливість, Істина, Красота; сюди також відноситься і форму­вання уявлень про суспільний ідеал. З конструктивно-ціннісни­ми завданнями філософії переплітаються та утворюють єдність завдання з інтерпретації соціальної дійсності та з критики її струк­тур, стану, тих або інших соціальних дій. Інтерпретація та крити­ка пов'язані з орієнтацією на цінності, суспільні ідеали, з оцінкою соціальної дійсності під відповідним кутом. Філософія критична за своєю сутністю, тому основою і сутністю критичної роботи філо­софа є виявлення і розкриття протиріч, невідповідності між прий­нятою системою понять і цінностей та тим змістом, який до них приносить новий етан розвитку світової історії.

Важливою світоглядною функцією є також культурно-вихов­на, адже знання філософії, у тому числі вимог до пізнання, сприяє формуванню у людини важливих якостей культурної особистості: орієнтації на істину, правду, доброту..

Одним із завдань філософії є вироблення світогляду, що відповідає сучасному рівню науки, історичній практиці та інте­лектуальним вимогам людини. У пояснювально-інформаційній функції модифіковано основне призначення спеціалізованого знання: адекватно відображувати свій об'єкт, виявляти його зв'язки та структурні елементи, основні закономірності, а також накопичувати і поглиблювати знання.

З боку свого методу філософія здатна виконувати кілька функцій відносно науки. Серед методологічних функцій перш за все слід зазначити про евристичну, сутність якої полягає у сприянні приросту наукових знань, у тому числі в створенні передумов для наукових відкриттів. Сутність координуючої функції полягає в координації методів у процесі наукового дос­лідження, яка базується на філософських принципах: принципі взаємної доповнюваності та принципі домінування.

Інтегрувальна функція полягає у визначенні та усуненні дезінтегрувальних факторів, що призводять до роздрібленості системи, надмірного зростання відносної самостійності еле­ментів у її складі, виявленні недостатніх її ланцюгів або зв'язків, активне включення яких у функціонування системи надає їй більшої гармонійності та оптимальності, тобто підвищує ступінь упорядкованості та організованості.

Логіко-гносеологічна функція філософії полягає у розробці самого філософського методу, його нормативних принципів, а також в логіко-гносеологічному обгрунтуванні тих або інших понятійних та теоретичних структур наукового знання.

Отже, філософія виконує світоглядні функції: гуманістич­ну, соціальна-аксіологічну (конструктивно-ціннісну, інтерпрета­торську та критичну), культурно-виховну і пояснювально-інфор­маційну. До методологічних функцій філософії відносяться такі: евристична, координаційна, інтегрувальна та логіко-гносеологіч­на. Саме аналіз змісту функцій філософії дозволяє впевнитись у необхідності освоєння всієї скарбниці філософських знань, оволодіння філософською методологією пізнавальної діяльності.