Роль діяльності, спілкування та мовлення у формуванні і розвитку свідомості

Свідомість — стан психічного життя індивіда. Вона виражається в суб'єктивному переживанні подій зовнішнього світу і життя самого індивіда, в звіті про ці події. Свідомість протиставляється несвідомому в різних його варіантах.

Свідомість — одне з центральних понять класичної західної філософії. З певного розуміння свідомості виходили також науки про людину, зокрема, психологія. Разом з тим осмислення свідомості було пов'язане із значними труднощами. В кінці ХІХ ст. англійський біолог Т. Гекслі висловив навіть думку про те, що природа свідомості в принципі не піддається науковому дослідженню. Але філософи намагалися аналізувати її природу і сформулювали декілька концепцій свідомості. Найбільш поширена концепція ототожнення свідомості із знанням: все, що ми знаємо, — це свідомість, і все, що ми усвідомлюємо, — знання. Інша справа, що це знання може бути дуже поверхневим, пов'язаним лише з виділенням предмету, що припускає можливість подальшого його вивчення. Усвідомлення суб'єктом своїх емоцій, бажань, вольових імпульсів теж є знанням. Разом з тим сучасна філософія, психологія і інші науки про людину зіткнулися з фактом неусвідомлюваного знання. Це, наприклад, індивідуальне неявне знання. Таким чином, знання є необхідною умовою свідомості, але умовою далеко не достатньою.

Є й інші концепції свідомості, наприклад, поширена феноменологічна концепція: головне в свідомості не знання, а його спрямованість, інтенціональність: я можу не знати нічого про об'єкт, але якщо я виділяю його за допомогою моєї інтенції, він стає об'єктом моєї свідомості.

Свідомість – ідеальна. Ідеальне – це здатність свідомості, розуму відтворювати реальність у відчуттях, думках, мові і діяльності людини.

У логічному плані ідеальне – це особливий рід об'єктів, що ідеалізуються, володіють власним буттям і особливими правилами операцій з ними (це числа, фігури, абстрактні об'єкти наук). Є і соціальний план ідеального – це сукупність загальнозначущих культурних норм, правил релігії, моралі, мистецтва, науки. Ці норми регулюють людські взаємини. У індивідуально-особовому плані ідеальне – це внутрішній світ людини, він виявляється у вигляді його потреб, цілей, бажань, емоцій, думок, духовних і душевних орієнтацій. Ці сили ідеального служать спонуками людської активності в світі. Ідеальне завжди пов'язане з певними матеріальними структурами мови, мозку, знаряддями праці, але не співпадає з ними, оскільки завдання ідеального виражати, представляти форми інших речей, що знаходяться поза його матеріальною досяжністю. Така властивість, опосередкованість ідеального – вельми істотна, хоч і парадоксальна: ідеальне – це здатність виражати, представляти природу інших об'єктів, залишаючись при цьому самим собою.

Відображення — основна характеристика свідомості і пізнання з погляду філософії діалектичного матеріалізму. Свідомість і пізнання розуміються в рамках цієї концепції як віддзеркалення, відтворення характеристик предметів, що існують об'єктивно, — реально, незалежно від свідомості суб'єкта.

Розуміння пізнання як відображення було сформульовано В.І. Леніним в роботі «Матеріалізм і емпіріокритицизм». У радянській філософії ідеї Леніна щодо пізнання як відображення, а також про віддзеркалення як властивість всієї матерії були догматизовані і отримали найменування «ленінської теорії відображення». Остання тлумачила відображення як єдине можливе розуміння пізнання і свідомості. Насправді вислови Леніна про відображення не складають єдиної і послідовної концепції і допускають різну інтерпретацію.

Ленін підкреслював безпосередню даність свідомості пізнаваного предмету (матерія, наприклад, визначається як об'єктивна реальність, «дана нам у відчутті»). Але такий підхід несумісний з визнанням існування посередників в процесі отримання знання — слідів, образів, копій. Тим часом, за Леніним, суб'єкт отримує знання про реальні предмети тільки за допомогою образів як якихось самостійних утворень.

У Леніна є також інша інтерпретація поняття відображення — як відповідність ідеального предмету (образу) реальному оригіналу. Ленін багато раз уподібнює образ відбитку, картині, копії предмету. Така інтерпретація набула широкого поширення. Відображення тлумачилось як ізоморфна або гомоморфна відповідність образу предмету. Таке розуміння широко використовувалося в ідеях теорії інформації, кібернетики, семіотики, теорії моделювання та інших когнітивних дисциплін.

Разом з тим теорія відображення стикається з труднощами, які мають реальне значення при розробці проблем свідомості і пізнання.

Свідомість в своїх розвинених формах є соціально-культурним продуктом.

Якщо порівняти рівень інтелекту немовлят, які виховуються в сім’ї і Домі немовляти, то різниця між ними разюча. Більш розвинені – діти в сім’ях. Людина – відкрита система потреб і задовольняє їх специфічно людським способом буття у культурі. Людина сама створює умови свого існування. В цьому процесі важливу роль відіграють праця і спілкування, появлення мовлення і мови. Недаремно М. Хайдегер назвав мову домом буття. Людина висловлює себе в мові, її розуміють через мовлення, із вимовлення, дослуховування.

Люди починають виділяти себе з природи, коли виготовлять знаряддя праці. Праця – це процес обміну речовин між людиною і природою, це органічна основа людської кооперації і партнерства. Людина своєю діяльністю обумовлює і контролює цей обмін речовин.

Але не лише праця, трудова діяльність лежать в основі формування свідомості. Будь-яка творча діяльність (наукова, поетична, мистецька, релігійна і т. і.) є важливим чинником розвитку свідомості.

Основною рисою, що відрізняє практику людини від діяльності тварини є те, що людина підкорює світ, підпорядковує його собі залежно від власних потреб. Таким чином, людина спроможна оволодіти безкінечною кількістю форм діяльності. Тварина від природи запрограмована на один єдиний від діяльності й ніколи в принципі не може оволодіти іншим. В цьому розумінні людина підкорює собі навколишній світ, тварина пристосовується до навколишнього світу. Людина може жити в будь-яких обставинах, а тварина може жити лише в умовах, на які вона запрограмована біологічно, адже вона не спроможна усвідомити і підкоряти невідповідні її природним потребам обставини. Саме тому, на відміну від тварин, людина є істотою універсальною. Людина усвідомлювати свої потреби, а тварина діє інстинктивно. Оскільки ж суспільна практика носить свідомий характер, то свідомість виступає ідеальним знаряддям праці, адже практика людини не може здійснюватися поза усвідомленням своєї мети.

Існує індивідуальна і суспільна свідомість. Разом з тим, ці її форми не є абсолютно ізольованими одна від одної – не існує індивідуальної свідомості без суспільної, як і навпаки. Але невірно тлумачити суспільну свідомість як певну суму “індивідуальних свідомостей”. Так і індивідуальну свідомість не можна розуміти як відособлений “екстракт” суспільної свідомості – вони є тотожністю протилежностей, що взаємообумовлюють і взаємозбагачують одна одну.

Суспільний характер свідомості як феномена людської життєдіяльності виявляється у розмаїтті таких її форм, як філософія, релігія, наука, мистецтво, мораль, правосвідомість, соціальна психологія та ін.