Проблеми прикладної етики

Прикладна етика була започаткована в останні десятиліття ХХ століття в країнах Західної Європи та США. Дискусійним є питання про науковий статус цієї дисципліни. Існує думка, що призначенням прикладної етики є формування допоміжних методів для вирішення практичних завдань. Це тлумачення є вузьким, адже, по-перше, прирівнює цю дисципліну до інших прикладних дисциплін – прикладної лінгвістики, прикладної математики, прикладної фізики; по-друге, перетворює її на додаток до окремих наук. Більш правильним є тлумачення прикладної етики як особливого різновиду етики, який виробляє новий підхід до проблем етики та висуває перед нею нові завдання. У цьому випадку вона виступає новітнім етапом розвитку етики і знаменує перехід від суто теоретичного знання до знання практичного.

Виникнення прикладної етики обумовлене декількома причинами. Серед основних зазначимо такі: усвідомлення суспільством цінності людського життя та пов’язана з цим гуманізація етики, тобто її відхід від соціальної й політичної проблематики, зайвого моралізаторства і звернення до проблем важливих для кожної людини; зростання могутності людини через стрімкий розвиток науки та звернення до питань про згубність споживацького ставлення людства до природи; доцільність втручання в геном людини; аморальність розшарування країн світу на багатих і кричуще бідних.

Так виникли окремі види прикладної етики: біоетика, екологічна етика, етика господарювання, етика науки, політична етика, а з часом і прикладна етика загалом. Прикладна етика зв’язана з теоретичною та нормативною етикою. Теоретична становить методологічний грунт прикладної етики, а нормативна є основою для обгрунтування її ціннісних імперативів. Порівняно з теоретичною прикладна етика має на меті не детальний опис і пояснення природи окремих моральних феноменів, а дослідження їхніх виявів у значимих для всього людства моральних ситуаціях; порівняно з нормативною вона конкретизує моральні вимоги та встановлює більш жорсткі межі для їх реалізації.

Наприклад, один із різновидів прикладної етики – екологічна етика, досліджуючи проблему егоїзму, зосереджується на необхідності зміни антропоцентричного бачення взаємодії людини та природи (світ існує для людини) на біоцентричну. Відповідно до біоцентричної моделі всі живі істоти мають незалежну від людини цінність. Людина вважається частиною природи, що переорієнтовує егоцентричну свідомість із споживацького на партнерське ставлення до неї. В етиці господарювання проблема егоїзму розглядається в зв’язку з проблемою конкуренції. Тут розрізняється правдивий егоїзм (егоїзм у межах чесної гри) як норма та деформація цієї норми. Припустимим із позицій етики господарювання є розумний егоїзм, завдяки якому автономний суверенний індивід може задовольняти свої приватні інтереси лише як виробник товарів та послуг, необхідних іншим індивідам. Вимога обмеження егоїзму в підприємницькій етиці зв’язана з концепцією служіння бізнесу суспільству.

Прикладна етика зв’язана з професійною, але не тотожна їй. Предметом професійної етики є загальні принципи професійної діяльності: професійна солідарність, корпоративність, професійний обов’язок та відповідальність. Вона конкретизує загальні моральні вимоги стосовно до окремої професії. Прикладна - має своїм предметом моральні ситуації, універсальні для багатьох сфер діяльності та розглядає глобальні загальнозначущі проблеми. Серед найбільш актуальних проблем прикладної етики відзначають проблеми смертної кари, егоїзму, евтаназії, клонування, ринкової конкуренції, продажу зброї, тероризму, викидів у атмосферу, жорстокого поводження з тваринами тощо.

Проблеми прикладної етики характеризуються такими ознаками:

1. Вони виникають у публічних сферах життя й потребують соціального контролю. Це означає, що їхнє вирішення залежить від волі суспільства й передбачає адміністративне, правове, професійне регулювання. Наприклад, вирішення проблеми викидів у атмосферу забезпечується складним механізмом, який передбачає напрацювання й обговорення у професійних колах пропозицій щодо зменшення цих викидів, подання та затвердження відповідних законопроектів (правовий рівень), створення механізмів контролю за їхньою реалізацією (адміністративно-правовий рівень).

2. Для вирішення цих проблем недостатньо однієї доброї волі, моральної рішучості, необхідною тут є професійна строгість суджень. Це передбачає не лише чітке розуміння предмету дискусії, але й грунтовні професійні знання.

3. З приводу цих питань серед фахівців та в суспільній думці панують протилежні за сутністю, але пропорційні за соціальним статусом, позиції. Так, у соціумі немає одностайності щодо доцільності застосування евтаназії. Аргументи на захист і проти евтаназії випливають із моральних вимог милосердя та претендують на істинність і легальність.

4. Ці проблеми є відкритими, тому що потребують у кожному випадку окремого рішення та вільно обговорюються в суспільстві. Розрізняють два типи відкритих проблем. Перший зв’язаний із ситуаціями, коли морально виправдовується відступ від добра, наприклад, у випадку відмови сплачувати викуп терористам. У другому випадку морально санкціонується застосування зла, коли засуджується до страти особливо небезпечний злочинець.

5. За способом прийняття рішень ці проблеми є публічними та процесуально оформленими. Це досягається завдяки етичним комітетам, що складаються з фахівців із різних галузей знання. Так, вирішення проблеми торгівлі зброєю потребує співпраці економістів, юристів, військових, журналістів, філософів, громадських організацій пацифістського спрямування тощо.

. Найбільш розвиненою галуззю прикладної етики є біомедицинська етика - міждисциплінарна галузь знання, що охоплює широке коло філософських та етичних проблем, які стали актуальними внаслідок бурхливого розвитку медицини та біомедичних технологій. Термін „біоетика” був уведений Р. Ван Поттером на перетині 60-70 рр. і означав поєднання біологічного знання та людських цінностей. Основні етичні принципи біоетики сформульовані в Белмонтському докладі в 1978 році. До них належать: принцип благодіяння (милосердя), принцип поваги автономності (самовизначення особистості), принцип справедливості. Важливо, що принципи етики виражаються не у вигляді обов’язків лікаря (як у медичній етиці), а в контексті прав пацієнта. Наприклад, принцип інформованої згоди передбачає, що пацієнт має право на інформацію про стан свого здоров’я та ризики лікування, а також може приймати рішення щодо стратегії лікування. Біоетика в першу чергу зосереджена на проблемах життя та смерті людини. До її проблем належать генна інженерія, евтаназія, клонування, репродуктивні технології, штучне переривання вагітності, досліди над людьми, пересадка органів тощо.

..Чи не найболючішою проблемою біоетики є проблема евтаназії. Під евтаназією розуміють легку та безболісну смерть або відсутність дій із недопущення смерті. Термін „евтаназія” вперше впровадив філософ Ф. Бекон у ХVІІ столітті для позначення „доброї”, тобто легкої й безболісної смерті. Розрізняють активну, в основі якої покладені прямі дії, спрямовані на умертвіння пацієнта та пасивну, засновану на відмові від застосування будь-яких методів лікування різновиди евтаназії. Як активна так і пасивна евтаназія можуть бути добровільними такими, що приймаються на основі інформованої згоди пацієнта або рішення опікунської ради, або недобровільною – без відповідного рішення. Неприпустимою є примусова евтаназія, що здійснюється в умовах поінформування, але без згоди компетентного пацієнта. У світового співтовариства немає єдиної точки зору на проблему евтаназії, але в більшості країн світу евтаназія заборонена. Альтернативою евтаназії вважається паліативна (полегшуюча) медицина та розвиток мережі хоспісів.