Протестантизм

Протестантизм представлений 35 церквами, напрямами та течіями. Протестантські церкви заперечують посередницьку роль церкви між людиною і Богом, культову практику, догматичні положення. Реформи обґрунтовують справжнім прочитанням Біблії, яку оголошують єдиним джерелом одкровення. У протестантизмі значно спрощено культ: скасовано наряжання священників, коштовне оздоблення церкви, дзвони, вівтарі, ікони, багато свят. Відсутнє поклоніння мощам святих.

У ХVІ ст. в Україну разом з іноземними вчителями та проповідниками проникає лютеранство й кальвінізм. Італієць Леліо Социно, проповідник кальвінізму, стає засновником такої його течії, як социніанство (антитринітаризм). Проповідує спільність майна, віросповідну та національну рівність, обов’язковість загальної фізичної праці. Аргументовано вчення в “Раківському катехізисі”. Прихильники соцініанства раціонально витлумачували Біблію, відкидали віру в безсмертя душі, в передвизначення. Заперечували божественність Христа, трактували його місію в етичному плані. Відкидали ідею безнадійної гріховності людини, утверджували свободу морального вдосконалення. Проповідували рівність усіх віруючих, засуджували релігійні переслідування. Спростили протестантські обряди: головну роль приділяли проповіді та колективному читанню Біблії. Причащання вважали звичайним обрядом на спомин про смерть Хреста, заперечувалося й сакральне значення водного хрещення. Опікувалися освітою. В їх школах навчалися юнаки з кальвіністських, католицьких та православних громад. Соцініани були вигнані з Речі Посполитої у 1658-1660 рр. Емігрували до Німеччини, Франції, Англії, Голландії.

У ІІ пол. ХVІІІ ст. розпочинається новий етап поширення протестантизму в Україні. Колонізація Росією південних українських земель сприяла масовому переселенню сюди іноземців. Першими переселенцями були представники релігійних меншин, які зазнавали переслідувань у себе на батьківщині. Найвпливовішими серед них були меноніти, які появилися в 70-х роках ХVІІІ ст. після колонізаційних маніфестів Катерини ІІ. Меноніти були заможними господарями, розвивали сільське господарство, торгівлю, мануфактури. Сповідували принцип спасіння вірою, авторитету Біблії, хрещення дорослих.

У ХVІІІ ст. на Україну поширюється православне сектантство – духоборство і молоканство. Духобори дивляться на людину як на храм Божий. Людина здатна вміщувати Бога. Її розум, осяяний неземною мудрістю, здатний до пізнання вищої істини. Духовна людина не потребує тілесного зразку – обрядовості, зовнішніх авторитетів. Навіть Біблія потребує не буквального, зовнішнього прочитання, а духовного, спрямованого на розкриття прихованого змісту. Неприйняття військової служби привело до виселення духоборів до Кавказу, Поволжя, Сибіру. Молокани виступали за повернення Біблії абсолютного релігійного авторитету. Тлумачем Біблії та наставником одновірців був загально обраний пресвітер.

У сер. ХІХ ст. в Україну проникають баптизм, адвентизм, євангелізм, єговізм, п’ятидесятництво. Синтезом духоборства та протестантизму стає український штундизм (від. нім – година). Вважають, що оскільки Бог – це любов, то той, хто пізнав це, став святим і спасенним. Шлях до істини вказує Біблія. Свідчення духовного відродження – відмова від показної віри, розпусти і лихослів’я, ледарства, пияцтва й крадіжок, неповаги до ближніх. Своє життя спасенний присвячує сумлінній праці та освіті, допомозі ближньому й піклуванню про здоров’я. Погляди штундистів містять есхатологічні мотиви: очікується близький прихід Христа, соціальні та природні катаклізми оцінюють як незаперечне свідчення кінця світу. Штундисти поступово відмовилися від православної атрибутики. Молитовні зібрання вони проводять у будинках одновірців. Там читаються уривки з Біблії, співаються духовні пісні, молитви здебільшого імпровізовані. Кількість свят зведена до мінімуму – пасха, різдво, неділя, іноді субота. Штундизм забороняє вживати алкоголь.

Баптизм з’являється в Україні у ІІ пол. ХІХ ст. Поширюється насамперед серед штундистів. Євангельські християни-бабтисти є найбільш впливовою та авторитетною протестантською церквою в Україні. Заснована у 1944-1947 рр. Основним засобом, за допомогою якого Бог домагається спасіння людей, вважають Біблію. Твердять, що людина отримує спасіння від Бога не внаслідок власних діянь, а через віру в жертву, принесену Хрестом. Кілька разів на тиждень збираються в молитовних будинках, де проголошують колективні молитви, співають релігійні гімни, нерідко під музичний супровід. У першу неділю місяця – причащання – хлібопереломлення або вечеря любові. Обряд хрещення відправляють над дорослими. Вважають, що релігію треба обирати свідомо. Не рекомендується одружуватися з людьми іншої віри. Обов’язковими є пожертви. Члени цієї церкви об’єднані у Всеукраїнський союз об’єднань Євангельських християн бабтистів. Президентом є Григорій Комендант.

Адвентизм в Україні поширений у Черкаській, Чернівецькій, Вінницькій областях. Ця церква акцентує увагу на кінці світу і другому пришесті (адвентус) Ісуса Христа. Заперечують безсмертя душі. Вимагають піклуватися про власне здоров’я, наголошуючи, що тіло – посуд божий. Обов’язковою є десятина в касу общини. Шанують суботу. Сьогодні в Україні діє Українська Уніонна Конференція. Очолює Володимир Крупський.

Єговісти – визнають єдиного Бога – Єгову і готуються до Армагедону. Підпорядковані Бруклінському центру (США).

Неохристиянство постало в намаганні пристосувати традиційне християнство до особливостей часу: Богородична церква, церква Ісуса Христа святих останніх днів (мормони), новоапостольна церква, церква Христа, Церква Повного Євангелія, Християнська місія “Емануїл”, церква єднання Муна. В Україні новітні релігійні утворення є за своєю сутністю позанаціональними, позадержавними, намагаються поєднати універсальність своїх віровчень із прилученням до державотворчого процесу.